Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Не можна відтворити гри обличчя Жака Коллена, який навмисно розтяг цю промову на десять хвилин, вимовляючи фразу по фразі; все в ній було таке схоже на правду, зокрема натяк на Корантена, що слідчий завагався.
— Чи можете ви сказати мені про причини вашої прихильності до пана Люсьєна де Рюбампре?
— Хіба ви не вгадуєте? Мені шістдесят років, пане... — Благаю вас, не записуйте цього... бо ж ... Чи це неодмінно треба?
— У ваших інтересах, і особливо в інтересах Люсьєна де Рюбампре, казати все, — сказав суддя.
— Ну, так це... О, боже!.. Це мій син! — додав він із зусиллям.
І знепритомнів.
— Не записуйте цього, Кокар, — сказав тихенько Камюзо. Кокар підвівся, щоб піти по пляшечку з оцтом.
“Якщо це Жак Коллен, то він великий актор!..” — подумав Камюзо.
Кокар давав нюхати оцет старому каторжникові, а слідчий розглядав його з проникливістю рисі і судовика.
— Треба зняти перуку, — сказав Камюзо, чекаючи, поки Жак Коллен опритомніє.
Старий каторжник почув цю фразу і здригнувся від страху, бо знав, якого огидного виразу набуває тоді його обличчя.
— Якщо вам бракує сили зняти перуку... так зніміть її, Кокар, — сказав слідчий своєму секретареві.
Жак Коллен нахилив голову до секретаря з чудовою покорою, але тоді голова його, позбавлена цієї прикраси, стала жахливою на вигляд, — вона набула свого природного характеру.
Це видовище викликало у Камюзо велике сум’яття. Чекаючи лікаря і санітара, він почав упорядковувати й розглядати всі папери та речі, взяті під час обшуку у домі Люсьєна. Попрацювавши на вулиці Сен-Жорж, у мадмуазель Естер, суд перейшов на набережну Малаке, щоб зробити там обшук.
— У ваших руках — листи пані графині де Серізі, — сказав Карлос Еррера, — але я не розумію, чому до вас потрапили майже всі папери Люсьєна, — додав він з усмішкою, сповненою разючої іронії на адресу слідчого.
Камюзо, помітивши цю усмішку, зрозумів значення слова майже.
— Люсьєн де Рюбампре запідозрений в тому, що він ваш спільник, і заарештований, — відповів він, бажаючи побачити, яке враження справить ця новина на підслідного.
— Ви вчинили величезне нещастя! Бо ж він такий невинний, як і я, — відповів фальшивий іспанець, но виявляючи ніякого хвилювання.
— Це буде видно, поки що вам треба засвідчити вашу особу, — відповів Камюзо, спантеличений спокоєм підслідного. — Якщо ви справді Карлос Еррера, то цей факт негайно змінить становище Люсьєна Шардона.
— Так, це справді була пані Шардон, мадемуазель де Рюбампре! — прошепотів Карлос. — Ах, це одна з найбільших провин у моєму житті!
Він звів очі до неба, і через те, що він ворушив губами, здавалося, ніби він проказує палку молитву.
— Але, якщо ви — Жак Коллен, якщо він свідомо був спільником каторжника-втікача, святотатця, то всі злочини, в яких його підозрювало правосуддя, стають більше ніж імовірними.
Карлос Еррера сидів, як бронзова статуя, слухаючи цю влучно сказану слідчим фразу, і у відповідь на слова: свідомо, каторжник-втікач підводив руки благородно-страдницьким жестом.
— Пане абат, — провадив далі слідчий з надзвичайною чемністю, — якщо ви Карлос Еррера, то пробачите нам за все те, що ми змушені робити в інтересах правосуддя й істини...
Жак Коллен догадався про пастку вже з голосу слідчого, коли той вимовив “пане абат”, і ні в чому не змінив своєї поведінки. Камюзо чекав радісного руху, що був би першою ознакою для каторжника, який невимовно зрадів би, обдуривши слідчого. Але він бачив героя каторги цілком озброєного макіавеллівським удаванням.
— Я дипломат і належу до ордену, де дають дуже суворі обітниці, — відповів Жак Коллен з апостольською лагідністю, — я все розумію і звик до страждань. Я був би вже на волі, якби ви в мене дома знайшли схованку, де лежать мої папери, бо я бачу, що ви взяли тільки незначущі документи.
Це був останній удар для Камюзо: Жак Коллен уже врівноважив своєю невимушеністю і простотою всі підозри, породжені виглядом його голови.
— Де ці папери?
— Я скажу вам про їх місце, якщо ви згодитесь, щоб вашого уповноваженого супроводив секретар іспанського посольства, який прийме їх і якому ви за них відповідатимете; бо справа стосується мого звання, дипломатичних документів і таємниць, що компрометують покійного короля Людовика XVIII. Ах, пане, краще було б... Зрештою, ви судовий слідчий... А втім, посол, до якого я апелюю в цій справі, вирішить...
У цю хвилину ввійшли лікар і санітар, про яких перед тим доповів пристав.
— Добридень, пане Лебрен, — сказав Камюзо лікареві, — я запросив вас, щоб засвідчити стан цього підслідного. Він запевняє, що був отруєний, каже, що він умирає з позавчора. Подивіться, чи не буде небезпечно роздягти його і вдатись до перевірки тавра...
Лікар Лебрен узяв руку Жака Коллена, помацав йому пульс, попросив показати язик і оглянув його дуже уважно. Огляд тривав приблизно десять хвилин.
— Підслідний багато страждав, — відповів лікар, — але в цю хвилину він дуже сильний...
— Ця штучна сила, пане, спричинена тим нервовим збудженням, яке викликає в мене моє дивне становище, — відповів Жак Коллен з гідністю єпископа.
— Можливо, — сказав пан Лебрен.
По знаку слідчого підслідного роздягли; на ньому залишили штани, але зняли все інше, навіть сорочку; тоді перед очима з’явився волохатий торс циклопічної сили. Це був Геракл Фарнезе з Неаполя, без його колосальної надмірності.
— І для чого тільки призначає природа людей отакої будови!.. — сказав лікар, звертаючись до Камюзо.
Пристав повернувся з тією ебеновою
