Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Ось замітки, передані мені префектом поліції, до речі — на мою вимогу, — сказав Камюзо:
Абат Карлос Еррера
“Ця особа, безперечно, є Жак Коллен, на прізвище Дурисмерть, заарештований востаннє в 1819 році, в будинку пані Воке, господині буржуазного пансіону на вулиці Нев-Сент-Женев’єв, де він проживав під ім’ям Вотрена”.
На полях було написано рукою префекта поліції:
“Телеграфом дано наказ Бібі-Люпенові, начальнику таємної поліції, повернутись негайно, щоб допомогти при засвідченні особи, бо він особисто знає Жака Коллена, якого він наказав арештувати в 1819 році, чому сприяла якась панна Мішоно”.
Пансіонери, що мешкали в домі Воке, ще живі і можуть бути викликані для засвідчення особи.
“Так званий Карлос Еррера — близький друг, порадник пана Люсьєна де Рюбампре, якому він протягом трьох років постачав значні суми, що, очевидно, походили з крадіжок. Ця близькість, якщо буде засвідчена тотожність так званого іспанця з Жаком Колленом, придасться для засудження пана Люсьєна де Рюбампре”.
“Нагла смерть агента Пейрада є наслідком отруєння, вчиненого Жаком Колленом, Рюбампре або їх спільниками. Причина вбивства полягає в тому, що цей агент давно вже натрапив на слід обох спритних злочинців”.
Урядовець показав таку фразу, написану на полях самим префектом поліції:
“Це мені особисто відомо, і я певен, що пан Люсьєн де Рюбампре негідно обдурив його милість графа де Серізі і пана генерального прокурора”.
— Що ти на це скажеш, Амелі?
— Який жах!.. — відповіла дружина слідчого. — Закінчуй же!
“Перетворення каторжника Коллена на іспанського священика є наслідком якогось злочину, вчиненого спритніше, ніж той, завдяки якому Коньяр став графом де Сент-Елен”.
Люсьєн де Рюбампре
“Люсьєн Шардон, син аптекаря з Ангулема; мати його — в роду панна де Рюбампре. Він завдячує королівському наказові правом носити ім’я де Рюбампре. Наказ було дано на прохання пані герцогині де Мофріньєз і пана графа де Серізі”.
“В 182... році цей юнак прибув у Париж без жодних засобів для існування, супроводжуючи пані графиню Сікст дю Шатле, тоді — пані де Баржетон, кузину пані д’Еспар”.
“Невдячний до пані де Баржетон, він жив, як чоловік, з панною Коралі, покійною актрисою театру Жімназ; заради нього вона покинула пана Камюзо, торговця шовками з вулиці Кордонне”.
“Незабаром, поринувши в злидні через недостатню підтримку, яку давала йому ця актриса, він дуже скомпрометував свого шановного зятя, власника друкарні в Ангулемі, видавши фальшиві векселі; за сплату їх Давид Сешар був арештований під час короткого перебування Люсьєна в Ангулемі”.
“Ця справа спричинила втечу де Рюбампре, який раптом знов з’явився в Парижі з абатом Карлосом Еррерою”.
“Нікому не відомо, за що існував пан Люсьєн, але він витратив у середньому, протягом трьох перших років свого другого перебування в Парижі приблизно триста тисяч франків; їх він міг одержати тільки від так званого абата Карлоса Еррера. Але на якій підставі?”
“Крім того, він недавно витратив понад мільйон на купівлю земель Рюбампре, щоб виконати поставлену вимогу для його шлюбу з мадемуазель Клотильдою де Гранльє. Цей шлюб розладнався, бо родина де Гранльє, якій Люсьєн сказав, що одержав ці суми від своїх зятя й сестри, доручила повіреному Дервілеві дістати інформацію у шановного подружжя Сешар; Сешар не тільки не знали про це придбання, але й вважали, що Люсьєн дуже заборгувався”.
“До того ж, спадщина, одержана подружжям Сешар, полягає в нерухомому майні, а готівка, згідно з їх заявою, становила двісті тисяч франків”.
“Люсьєн таємно жив з Естер Гобсек; отже, напевне відомо, що всі щедроти барона де Нюсінжена, покровителя цієї дівчини, передавались вищеназваному Люсьєнові”.
“Люсьєн і його товариш-каторжник мали змогу триматись перед лицем світу довший час, ніж Коньяр, використовуючи проституцію вищеназваної Естер, колись зареєстрованої продажної дівчини”.
Не зважаючи на повторення, викликані в оповіданні цієї драми наведеними замітками, треба було навести їх текстуально, щоб показати роль поліції в Парижі. Поліція, як це вже можна було, до речі, бачити з нотатки про Пейрада, має документальні відомості, майже завжди точні, про всі родини та про всіх осіб, чиє життя — підозріле, а вчинки — небездоганні. Вона знає все про кожне порушення. Ця універсальна записна книга, баланс сумлінь, ведеться так само дбайливо, як книга маєтків у Французькому банку. Подібно до того, як банк відзначає найменші запізнення в сплаті, зважує всі кредити, оцінює капіталістів, стежить за їх операціями, так само чинить поліція щодо чесності громадян. Тут, як і в суді, невинному нема чого боятись — ці засоби застосовуються тільки у випадку провини. Яке б не було високе становище родини, вона не може бути гарантована від цього соціального провидіння. А втім, скромність цієї влади дорівнює її обсягові. Величезна кількість протоколів поліцейських комісарів, донесінь, заміток, справ, цілий океан відомостей спить непорушно, глибокий і спокійний, як море. Тільки-но вибухне яка-небудь подія, виникне більш-менш серйозний злочин, — правосуддя звертається по довідки до поліції, і якщо існує особиста справа притягненої особи, суддя негайно знайомиться з нею. Це справи, що містять відомості про всю попередню історію, з матеріалами, які вмирають у стінах палацу правосуддя. Правосуддя ніяк не може законно застосувати їх, воно бере з них відомості, використовує їх, і все. Ці папки становлять, так би мовити, зворотну сторону канви злочинів, їх первісні і майже завжди неопубліковані причини. Ніякий склад присяжних не повірив би їм, ціла країна повстала б від обурення, якби на них послались в усному процесі на суді присяжних. Словом, це істина, приречена на те, щоб залишатись у своєму колодязі, як скрізь і завжди. Нема такого судді, який після дванадцятирічної практики в Парижі не знав би, що кримінальний суд і виправна поліція приховують половину різних підлот, що становлять начебто ложе, на якому довгий
