Мазепа. Людина. Політик. Легенда. - Денис Володимирович Журавльов
Варто пригадати, що вищезазначені мотиви забезпечували популярність згаданого образу Мазепи в середовищі широкої публіки, жадібної до гострих відчуттів, сенсації та екзотики, що чудово використовували театрально-циркові видовища.
Окрім такого поверхового сприйняття постаті Мазепи, існувало і існує інше, значно глибше. Коротко його можна визначити як «Мазепа – бунтар». Байронівський «шляхетний злочинець», який заради справжнього кохання кинув виклик суспільному порядкові і зазнав за свій вчинок покарання. Любов до волі і поразка у боротьбі з силами зла дозволяють провести цікаві паралелі з образом митця, Прометея, який поліг жертвою на вівтарі ідеалу. Привнесений французькими художниками до поеми Байрона мотив хижих птахів, що кружляють над тілами Мазепи та його коня, така собі «прометеївська стилізація» постаті Мазепи не є випадковою. Цікаво, що і тут інтуїція генія не підвела Байрона – мало того, що український гетьман був сам поетом і покровителем мистецтв, про що Байрон не знав, так ще і в свідомості багатьох українців, навіть не знайомих із твором британського поета, Мазепа сприймався і сприймається саме як герой-мученик, покараний за виклик, який він кинув імперії.
Підсумовуючи сказане, зауважимо, що в романтичній уяві Заходу рішуче переважає Мазепа молодий над Мазепою старим, Мазепа – нещасливий коханець над Мазепою – політиком. Найбільшим інтерес до постаті Мазепи був у першій половині та в середині XIX століття, поступово згасаючи наприкінці доби романтизму. Проте на той момент український гетьман вже міцно зайняв своє місце в галереї світових образів-символів, і повне забуття йому вже більше не загрожувало.
Насамкінець скажемо кілька слів про те, як постать гетьмана змальовувалася в польській літературі.
Гетьман Мазепа не відіграв в історії Польщі значної ролі ні в позитивному, ні в негативному плані. Польським народним героєм (таким собі анти-Хмельницьким) він міг би стати, якщо б тільки здійснив повернення козацької України до Речі Посполитої, чого він навряд чи коли-небудь щиро прагнув.
Цікаво, що незважаючи на популярність Байрона, поему якого було видано 1843 року в польському перекладі Антонія Едварда Одиньця, європейський романтичний міф про Мазепу знайшов у Польщі досить слабке відображення. Досі єдиними прикладами є кілька картин та малюнків Боратинського, Коссака, Гєримського та Павлішака.
Причин цього, схоже, було декілька. Польська традиція зберегла історію Мазепи у версії, відмінній від натхненної, але сильно ідеалізованої стилізації Байрона. Про те, що ця традиція була ще жива, свідчить вищезгадана поема Мусьницького (1803). Видання та перевидання мемуарів Пасека (1836) і Отвіновського (1838) множили подробиці стосовно тривіального тла випадку. Зраджений чоловік, мовляв, був не могутнім і мстивим магнатом, а звичайним небагатим шляхтичем, волинським сусідом Мазепи. Героїня роману була не нещасною дамою, виданою заміж проти своєї волі, а такою собі нудьгуючою провінційною пані, охочою до романтичних пригод.
Крім того, незалежно від цих другорядних обставин, на схвалення не міг розраховувати сам факт роману з чужою дружиною. У старій Речі Посполитій подружня зрада зустрічала загальний осуд, а часом, особливо коли йшлося про представників нижчих суспільних прошарків, могла бути підставою до винесення таких собі квазісудових покарань. Спокусник, який був упійманий на гарячому і на місці покараний чоловіком, отримував, на загальну думку, те, чого заслуговував. Мазепа, нагий, вимазаний смолою та пір'ям, прив'язаний обличчям до хвоста власного коня, перетворювався на постать, не тільки позбавлену будь-якого героїзму, але й просто комічну. Виразні сліди такого сприйняття його історії зберегли польські прислів'я «Мажеться, як Мазепа» та «Вимазаний, як Мазепа». Вони сформувалися під впливом польської фольклорної традиції, заснованої на легенді, створеній Пасеком. їхньому розповсюдженню міг допомогти один простий чинник – фонетична співзвучність дієслова «мазати» та прізвища «Мазепа». До речі, чи не було це співзвуччя власне підґрунтям для творення такого компонента міфу, як мазання майбутнього гетьмана дьогтем, у версії Пасека, Отвіновського та Мусьницького? Нам здається, що це питання вимагає подальших ґрунтовних досліджень.
Проте навіть вільний від усіх описаних застережень, байронівський Мазепа, герой романтичної Європи, не зміг би увійти до пантеону власне польського романтизму. Його драма була драмою особистою, а кара, якої він зазнав, не була пов'язана зі служінням вітчизні – те, що вимагалось від ідеального польського героя (типу гетьмана Чарнецького). Щоб удостоїтись такого звання, нещасливий коханець мав би перетворитись на воїна і мученика, як у багатьох польських творах тієї та пізнішої епохи (герої поеми «Діди» Міцкевича або шляхтич Кміциц з відомого роману «Потоп» Генріка Сенкевича).
На героїзацію в польській традиції XVIII – XIX століть скоріше міг би розраховувати Мазепа старий, який узяв на себе безнадійну боротьбу за свободу вітчизни, подібно до багатьох польських героїв, що зазнали поразки, але зберегли честь. Однак в цьому разі молодечі гріхи і кара, що принижувала шляхетську гідність, ставали зовсім не тим епізодом, який заслуговує на те, аби його пам'ятати. Польський шанувальник постаті Мазепи (а вони, як ми побачимо далі, були), який намагався надати їй героїчного виміру, мусив обійти або зовсім по-іншому інтерпретувати події, що полонили уяву читачів Західної Європи з Байроном на чолі.
Саме цей шлях обрали троє представників польського романтизму XIX століття, які ідентифікували себе з Україною як зі своєю «малою вітчизною» і дуже критично оцінювали спадок шляхетської Речі Посполитої. У «Думі Мазепи» Юзефа Богдана Залєського (1824) на перший план висуваються гіркі міркування героя, якому довелося відчути національне і громадянське приниження, причому головний для байронівського образу Мазепи мотив кари і відплати відсутній взагалі. Скарга Мазепи на нещасливе кохання перегукується з народною скаргою узагальненого образу Козака до Поляків:
Ми ж бо ляхам були вірні
Проти орд у коленій хвилі.
Поки гусари й панцирні
Підійшли, ми вже відбили,
І що ж маєм за це ми в зиску
Окрім злиднів і утиску?
Великий польський поет Юліуш Словацький створив дві драми, що мають в своїй основі історію Мазепи: першу в 1834 році, яку сам потім знищив, а другу в 1839 році. До речі, це був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені. «Мазепа» Словацького є своєрідною дискусією як з романтичним образом поеми Байрона, так і з очорняючою героя розповіддю Пасека. Поет намагався заснувати свою драму на історичних реаліях, однак головну інтригу виклав цілком довільно, згідно з визначеною собі наперед
