Мазепа. Людина. Політик. Легенда. - Денис Володимирович Журавльов
Можна спитати: а в чому ж власне революційність Сосюриного Мазепи? А саме в тому, що він усвідомлює, хто має взяти в руки зброю для визволення Батьківщини, аби «не допустить горшой муки», розуміючи водночас свою приховану фатальну слабкість:
Хто ж поведе тебе повстати,
Коли і я, мов пес, мов раб,
Тебе змінив на ці палати?
Де взять тобі своїх Месій,
Коли і я такий, як всі?
Царській «сталі» (імперії, зрештою Системі) треба протиставити ще більш могутню силу – «гнів, народний гнів!» (шалену, розбурхану народну стихію). Поет, зазначає, що саме «народ останнє скаже слово». А до того:
Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.
Вірний революційному романтичному максималізму, поет інколи втрачає почуття міри: наприклад, замріяний долею України Мазепа порівнюється з лунатиком; надто вже нереально виглядає елітарність цієї постаті, яка живе «в іншому вимірі» цінностей і цілей:
Чужі героям почуття
Людини тихої, малої.
‹…›
В його душі, нічим не скутій.
Жіночі образи забуті
Живуть, як відгомін, як тінь.
І тільки про Вкрату мрія
Над ними вічно пломеніє…
Зрозуміло, поема Сосюри ні за яких умов не могла бути опублікована за радянських часів – надто очевидно вона суперечила усім головним компонентам «імперсько-радянського» образу гетьмана. Тому на формування суспільної свідомості вона почала впливати тільки в пострадянський період, коли паралельно досить швидко відродилися усі колишні «образи» гетьмана.
У 90-х роках XX століття було перевидано більшість вищезгаданих художніх творів, героєм яких є Іван Мазепа. Крім того, вітчизняний читач вперше за досить довгий проміжок часу зміг ознайомитися з творами європейських авторів, в яких фігурував гетьман. Внаслідок широкого суспільного резонансу, викликаного побудовою новітньої Української держави, раптово актуалізувалися теми, пов'язані з попередніми спробами державного будівництва в історії України. Тому не дивно, що пересічного читача зацікавив здебільшого Мазепа-політик, дипломат, меценат, хоча зняття заборони на ім'я гетьмана призвело до певного пожвавлення інтересу і до Івана Степановича як особистості. Все частіше стали перевидаватися його листи до Мотрі Кочубеївни, вірші самого гетьмана та присвячені йому твори. Сучасні митці спробували «вписати» новий для них яскравий образ у загальну картину уявлень про українську історію, «реабілітувавши» гетьмана формально і по суті. Такі сучасні українські літератори, як Раїса Іваничук (історико-фантастичний роман «Орда»), Іван Перепеляк (поема «Остання любов гетьмана») спробували дати свою відповідь на питання, що для них означає ця символічна постать. Схоже, сьогодні ми присутні при формуванні нового, «лірико-філософського» (з певною дещицею фантасмагорії) художнього підходу до образу гетьмана, який може мати цікаве продовження.
Це засвідчує і історія з відомим (не в останню чергу завдяки безглуздому скандалові, роздмуханому навколо нього журналістами та політиками України і Росії – в останній показ стрічки навіть було офіційно заборонено) фільмом видатного сучасного українського кінорежисера Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Цікаво, що цю безперечно талановиту стрічку сприйняли різко негативно як російські провладні кола (що й не дивно, зважаючи на деякі свідомо провокативні моменти фільму), так і багато українських «патріотів», яким здалося, що своїм філософсько-фрейдистським трактуванням української історії режисер просто-таки спаплюжив світлий образ їхнього улюбленого персонажа. Проблема ще й у тому, що фільм ще до свого виходу на екрани сприймався багатьма як такий собі український варіант польського «Вогнем і мечем», тобто як добротно зроблена за класичними Голлівудськими зразками костюмна стрічка.
Але ось один цікавий уривок з інтерв'ю з режисером «Молитви…»:
«Я прочитав практично все, що було написано європейськими мовами про Мазепу, і дуже здивувався. Те, що писали різні автори, є, по-перше, дуже обмеженою інформацією, її дуже мало, і вона переміщується з однієї книжки в іншу, щоправда, під трохи різними кутами зору. Є дві позиції. Одна позиція та, яку поставив Петро І: Мазепа – зрадник. Друга: Мазепа – національний герой. Існує між ними ще одна позиція, що починається ще від першої знаної любовної авантюри з дружиною польського магната, коли його посадили на дикого коня, який заніс його на Запоріжжя, де й відбулося обрання гетьманом. А закінчується любовна авантюра дуже красивою, вже не легендою, а підтвердженою документами його любов'ю зі своєю хрещеною донькою і донькою Кочубея. Це документальний матеріал, бо збереглися його листи до Мотрі, які матінка Мотрі поцупила і віддала царю Петру. Там у малоросійському департаменті вони і збереглись. Це унікальні епістолярні шедеври любовної лірики, яких дуже мало в світі.
Це такі три усталені точки зору на Мазепу. А за цими текстами виявилось дуже багато мовчання, краплин, розсипаних у спогадах лікарів, які були в кампанії шведській разом із королем, дипломатичних редакціях, які не дійшли до Петра, спогадах різного роду незначних людей, які збереглись там, і з них вимальовувався вже зовсім інший, карколомний, дивний Мазепа.
Одне із завдань фільму, що його ми перед собою ставили, – це спровокувати полеміку, в якій нам дістанеться більше за всіх, в якій могли б прозвучати і контроверсійні позиції. І коли зіткнуться ці думки, нарешті витанцюється нова, інакша Постать [курсив мій. – Д. Ж.]. Я не хотів, і ніхто б мене не примусив робити з Мазепи ікону. І саме те, що дуже багато людей намагається зробити це, заважає побачити все, що він зробив. Що зробив Мазепа для України? Те, чого не зумів зробити Хмельницький, коли в нього було все: територія, армія, дипломатія, церква, – все, що треба для незалежної держави, але він не знайшов у собі сили сказати, що він незалежний. Мазепа хоч на одну мить зробив цю ідею реальною – він здобув незалежність, хоча програв усе. Оце головне.
Все, що нам дісталося потім, – це продукт чорного піару Петра І. Коли всі документи було знищено, коли навіть було знищено в архівах австрійського цісаря грамоту про надання Мазепі статусу князя Священної Римської імперії, натомість було створено нову історію, яку ми досі вважаємо за історію. І коли я в цьому фільмі тільки трохи відкрив правду, це викликало великі заперечення, бо людина дуже важко прощається з тими стереотипами, з якими вона прожила ціле життя…
Мазепа – це наріжний камінь української свідомості, історії, долі, майбутнього й минулого. І той, хто має дотичність до цього каменя, має знати, що йому не минути ні анафеми,
