Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
А в цей тривожний час для України на прохання гетьмана Івана Самойловича кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко повів своє військо на комунікації турків і татар. Поблизу фортеці Кизикермена на Дніпрі запорожці знищили п’ятдесят транспортних суден, що везли військові припаси турецькій армії. На Південному Бузі вони спалили мости, знищили кілька річкових транспортів і обозів у степах, перервавши, таким чином, зв’язок армії великого візира з Туреччиною. Ці дії запорожців викликали паніку серед турецьких загарбників і допомогли головним силам Ромодановського та Самойловича подолати їх під Чигирином.
Після запеклої битви російські й українські полки відійшли від Чигирина до свого старого укріпленого табору на Бужинському полі поблизу переправи через Дніпро. Туди знову підступили головні турецькі й татарські сили. Друга Бужинська битва тривала протягом 14—18 серпня. Обидві сторони зазнали відчутних втрат. В останній день російське й українське військо перейшло в рішучий наступ і завдало поразки своєму противникові. Турецькі й татарські орди відступили на правий берег Тясмину; звідти турки рушили в бік Дунаю, а татари попрямували в Крим. В цьому поході вони втратили 36 тисяч воїнів.
Нашестя турецьких і татарських орд у 1677—1678 роках в Україну загрожувало поневоленням українського народу. Безперечно, гетьман Іван Самойлович це глибоко розумів, а тому виявив державну мудрість, розпорядливість, далекоглядність і вміння організувати козацтво й усе поспільство для військової відсічі ворогам. Він справив значний вплив на діяльність російського воєводи Ромодановського і нерідко самостійно вирішував складні питання оборони України. Українському гетьманові не бракувало розуму й винахідливості у війні з Туреччиною і Кримським ханством. Заслуга гетьмана Івана Самойловича полягала в тому, що він зумів зібрати козацькі сили, в тому числі й Запорозької Січі, і спільно зі своїми російськими союзниками завдав поразки турецьким і татарським завойовникам, відвернувши небезпеку, що нависла над Україною. В облозі Чигирина і битвах на Бужинському полі ворожа потуга зазнала таких втрат, що в наступні десятиріччя Туреччина вже не змогла вдатися до таких масштабних акцій проти України.
Щоб позбавити Юрія Хмельницького підтримки, а також засобів для утримання турецьких залог, гетьман Іван Самойлович за згодою старшин і царських урядовців вдався до жорстокої акції на Правобережжі. На правому боці Дніпра було знищено багато міст і сіл, а їх населення переведено на Лівобережжя. У лютому 1679 року гетьман призначив свого старшого сина Семена Самойловича наказним гетьманом над козацьким військом і відрядив його на правий бік Дніпра для виконання «великого згону» населення. Під його командуванням були значні сили — Переяславський, Київський, Ніжинський, Прилуцький і Лубенський полки, компанійський і кінний охотницькі полки. Разом з ними діяла інша військова група — Гадяцький полк і російські ратники Григорія Косагова. Протягом лютого–березня ці війська захопили Ржищів, Канів, Корсунь, Драбовець, Старобор’я, Мошни, Жаботин, Черкаси та інші міста і насильно переселили жителів на Лівобережжя. Звичайно, ці дії гетьмана не принесли йому слави, народ проклинав його за позбавлення жител, худоби та майна. Знедолених людей гнали на Лівобережжя й там розміщали в полках, але місця не вистачало, бо зігнаних зібралося понад двадцять тисяч сімей. У Самойловича з’явилася ідея поселити їх на землях Слобідської України, яку треба було приєднати до його гетьманського регіменту. Для втілення такої ідеї він відрядив до Москви спеціальне посольство, якому доручалися переговори в Малоросійському приказі.
До Москви поїхали посланці гетьмана значковий військовий товариш Іван Мазепа і небіж, гадяцький полковник Михайло Самойлович. їх у Малоросійському приказі прийняв боярин Василь Волконський. Переговори виявилися марними, бо пропозиція гетьмана Самойловича про поселення правобережних жителів на Слобожанщині й переведення слобідських козацьких полків під його управління була рішуче відхилена. Царський уряд зобов’язав його розселити людей у полках Лівобережної України. Ідею об’єднання українських земель під владою гетьмана тоді також не було здійснено.
У жовтні 1680 року до Криму прибуло повноважне посольство Російської держави для переговорів з Туреччиною і Кримським ханством про укладення миру. Перед цим посольство відвідало Батурин і провело переговори з Самойловичем про умови майбутнього миру. З січня 1681 року був укладений Бахчисарайський мирний договір, який припинив війну, що тривала вже четвертий рік. За його умовами кордон між Російською державою і Туреччиною пролягав уздовж Дніпра. Правобережну Україну було втрачено.
1683 року в Європі відбулася важлива подія: об'єднані війська Польщі, Австрії, Німеччини та інших країн під проводом польського короля й полководця Яна Собєського у Віденській битві вщент розгромили турецькі орди й цим надовго припинили їх просування в ці країни. Польський уряд розпочав переговори з Російською державою про укладення договору, спрямованого проти Туреччини й Кримського ханства.
У жовтні 1684 року з Москви до Батурина для переговорів з гетьманом Іваном Самойловичем з приводу пропозицій Речі Посполитої прибув думний дяк Омелян Українцев. Гетьман відраджував вступати в союз з поляками, які відвоювали Правобережну Україну і намагалися закріпити своє становище при допомозі військових сил Російської держави. Гетьмана підтримував і луцький єпископ князь Гедеон Четвертинський, який перейшов на Лівобережну Україну, бо на Правобережжі зазнавав гоніння від католиків; там його примушували перейти в унію. На початку 1685 року Іван Самойлович відрядив до Москви свого посланця Василя Кочубея, який знову підтвердив гетьманську позицію щодо взаємовідносин з Річчю Посполитою, що претендувала на українські землі й утискувала православну церкву на Правобережжі.
1685 рік приготував гетьману Івану Самойловичу тяжкі сімейні втрати. 20 березня померла його старша дочка Параска, яка була дружиною київського воєводи боярина Федора Шереметєва. Минуло лише два місяці після цієї сумної події, і нове нещастя спіткало гетьманську сім’ю — 19 травня раптово помер його старший син Семен, стародубський полковник (1680—1685). Гетьман болісно переживав ці непоправні втрати.
За часів гетьманства Самойловича втратила свою автокефальність (незалежність) Українська православна церква, ієрархія якої була висвячена єрусалимським патріархом Феофаном 1620 року. Восени 1684 року Московський патріарх звернувся до гетьмана з пропозицією обрати Київського митрополита, який би дав згоду, щоб Київська митрополія була залежна не від константинопольського, а від Московського патріарха. На цю посаду гетьман радив обрати луцького
