Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
19 жовтня 1676 року Дорошенко в супроводі старшин і духовенства прибув до Градизька, де знаходився головний стан російських і козацьких військ, оголосив про складення з себе повноважень гетьмана, передав клейноди Івану Самойловичу: булаву, бунчук, прапори, дванадцять гармат, і присягнув Російській державі. До присяги також приведено старшин, козаків та місцеве населення.
Від часу зречення гетьмана Петра Дорошенка відбулося об’єднання Лівобережної і Правобережної України під гетьманством Івана Самойловича, прихильника соборної Української держави. Він також звертався до Москви з пропозицією, щоб до його регіменту приєднати і Слобідську Україну, але згоди на це не отримав.
Тим часом над Україною знову скупчувалися чорні хмари — спустошливе вторгнення турецьких і татарських орд. Здобувши перемоги над польським військом і закріпивши свою владу над Поділлям за умовами Журавневського мирного договору з Річчю Посполитою (17 жовтня 1676 року), Туреччина мала намір відвоювати всю Правобережну Україну й перетворити її на васальне князівство, яке б очолив Ю. Хмельницький.
У цей час найяскравіше визначилися розпорядливість і військові здібності Івана Самойловича. Він ужив заходів для зміцнення фортеці в Чигирині, проти якого замислювався похід турецьких і татарських орд: відправив туди чотири з половиною тисячі виборних козаків Ніжинського, Стародубського, Київського, Чернігівського і Прилуцького полків, а також постачав туди зброю, боєприпаси, артилерію, продовольство. До Чигирина прибуло кілька тисяч російських стрільців під командуванням генерал–майора Афанасія Тауерніхта. Козаки укріпили нижнє місто, а стрільці — верхнє. Зміцнювалась також оборона Києва, що його ворог мав намір захопити услід за Чигирином. Усі правобережні й лівобережні козацькі полки приведено до бойової готовності.
На Правобережну Україну вторглось 60–тисячне військо турків і татар під командуванням Ібрагім–паші. Він запевнив султана, що швидко візьме Чигирин і Київ. Разом з ворожим військом прибув і Юрій Хмельницький, але ще не зібрав навколо себе скільки–небудь значних сил. Протягом 3—27 серпня 1677 року турки й татари тримали в облозі Чигирин, нещадно обстрілювали його з гармат, вдавалися до приступів і підкопів під фортечні мури. Але мужні захисники міста героїчно оборонялися й завдавали ворогові відчутних втрат. На допомогу їм поспішало російське військо під командуванням Ромодановського і козацьке на чолі з гетьманом Самойловичем. Дізнавшись про їх переправу через Дніпро, турки і татари зняли облогу Чигирина й спішно відступили. 29 серпня воєвода і гетьман прибули до Чигирина. Фортеця була значно пошкоджена, а місто частково зруйновано і подекуди спалено. Залишивши гарнізон у Чигирині, вони відвели свої війська на лівий берег Дніпра. І хоча перший Чигиринський похід не дав успіху Туреччині, але султан уперто вимагав від своїх підлеглих воєначальників–пашів будь–що завоювати це місто. Загроза нового нашестя турків і татар стала цілком реальною. Гетьман Іван Самойлович наполіг на тому, щоб відбудувати фортецю в Чигирині й зміцнити його гарнізон. Царський уряд підтримав його, зваживши на розумні й рішучі пропозиції гетьмана.
Для збільшення коштів на утримання охотницького (найманого) козацького війська в Україні генеральна і полкова старшина постановила ввести оренди (віддачу на відкуп) на продаж вина, дьогтю і тютюну у визначений термін — один рік. Гетьман представив цю постанову в Москву, і царський уряд її затвердив. Ці оренди далися взнаки: козаки й посполиті висловлювали невдоволення відкупами, що непомірно підвищували ціни на широко вживані українцями товари.
Підготовкою Чигирина до оборони керували воєвода Іван Іванович Ржевський та інженер–генерал Патрик Гордон, які прибули туди в кінці квітня 1678 року. Під їхнім командуванням було 5520 стрільців, які збудували у верхньому місті багато бастіонів, равелінів, валів, шанців та інших укріплень. У нижнє місто Самойлович відрядив більш ніж шість тисяч козаків Гадяцького, Ніжинського і Лубенського полків, над якими поставив начальником наказного гетьмана Павла Животовського, одного із талановитих і хоробрих старшин. Завдяки старанням Самойловича до Чигирина завезено 81 гармату, 3600 ядер, 500 бомб, 1200 ручних гранат, багато пороху і куль, 20 тисяч четвертей хліба, інших продуктів харчування гарнізону.
Для відсічі ворожих сил навесні 1678 року прибула на Лівобережну Україну сімдесятитисячна російська армія під командуванням Григорія Ромодановського. Козацькі сили, очолювані Іваном Самойловичем, складали п’ятдесят тисяч чоловік. У червні 1678 року поблизу полтавської Лохвиці в урочищі Артополоті над Сулою це величезне військо об’єдналося й вирушило в похід до Дніпра.
В середині червня 1678 року турецька армія під командуванням великого візира Асан–Мустафи–паші переправилася через Дунай і попрямувала до Чорного лісу, де до неї приєдналися кримські татари на чолі з ханом Мурад- Гіреєм. Об’єднані сили налічували близько двохсот тисяч воїнів і мали понад двісті гармат, великі запаси пороху, ядер, бомб. Разом з турками був і князь Юрій Хмельницький.
Турецькі й татарські орди знову, як і рік тому, обступили Чигирин, гарнізон якого складався з дванадцяти тисяч російських стрільців і українських козаків. З 8 липня по 12 серпня тривала облога фортеці: вороги щоденно штурмували її, влаштовували мінні підкопи, наближалися до мурів земляними шанцями і траншеями, безперервно обстрілювали місто з сотень гармат. День і ніч у фортеці палали пожежі, які нищили будівлі й дерев’яні укріплення. Там було справжнє пекло. Але стрільці й козаки стояли твердо й непохитно. Втрати нападників і захисників були неймовірними. В бою загинув воєвода Іван Ржевський, і на його місце став інженер–генерал Патрик Гордон. Фортеця благала допомоги від головних сил російської і козацької армії.
Тим часом об’єднана 120–тисячна армія Ромодановського та Самойловича 10 липня 1678 року перейшла Дніпро й розгорнулася в бойовий порядок, спорудивши укріплений табір на Бужинському полі. Туди з–під Чигирина великий візир Асан–Мустафа–паша привів головні турецькі сили, а кримський хан Мурад–Гірей — татарську орду. Протягом 13—28 липня на Бужинському полі тривала кровопролитна битва. Велику відвагу виявляли російські стрільці. Війська під командуванням Івана Самойловича завдавали сильних ударів по флангах турецької армади. Зрештою турки, зазнавши чималих людських втрат і кинувши двадцять вісім гармат, почали відступати до Чигирина.
Але починаючи з 6 серпня турки посилили гарматний обстріл Чигирина й намагалися будь–що взяти фортецю штурмом. Чигирин палав, однак стояв незборимий. 11 серпня вороги висадили в повітря оборонну стіну й через великий пролом увірвалися в
