Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

не було куди. Якось не маю приємності, так як другі, лазити кудись… Тим більше що не можуть мене зрозуміти — і як перед війною, так і тепер мають мене за малолітнього… От кождий проти мене так, що годі витримати. Як я щирий, так люблю, щоб і другий був до мене такий, та дарма у скелі любов збудити.

Думаю, чи не повториться 1914 рік. Тоді піду і пару літ мене не буде вдома, може, тоді нарозуміються і будуть інакші. Аж чи не було б лучше піти на довший час і скоро не показуватися? Бо і що ж мені з того, що буду дома, як кождий на мене дивиться як на якого дивака. Ще до того завела мене послідня надія. Котрого я мав за найщирішого і найприхильнішого до мене, так той також щось бокує від мене. Думаю, чи не підпав він чужим впливам.

Надворі почалась знову погода гарна. І що би то була за приємність тепер, якби то було з ким побути. Навіть не сподівався, що сі свята будуть найсумніші від всіх дотепер. По кількаденнім дощі настала чудова погода як удень, так і вночі. По відпустці виїжджаю 21 травня на Вижницю через Львів до Вишколу У.С.С.

На останній сторінці рукопису — фрагмент військової біографії Михайла Горбового або назви розділів його спогадів — написаних чи запланованих.

Зі Страбичева в поле — 30 вересня 1914 року.

До Коша в замк. нала… (?) з Береґфораш (?) — 30 січня 1915 року.

З Паланки в поле до Славська — 29 лютого 1915 року.

3 Маківки на відпочинок — 26 квітня 1915 року.

В поле під Болехів із Цяпкою — 25 травня 1915 року.

До Коша з… — 3 червня 1915 року.

У поле над Золоту Липу — 8 липня 1915 року.

До Розвадова з-під Бережан — 8 жовтня 1916 року.

На Кирлибабу (Гуцульська сотня) — 26 жовтня 1916 року.

До Пісочної з-над Збруча (Збриж) — 10 серпня 1917 року.

До Рудник, до полонених — 13 грудня 1917 року.

Примітки М. Горбового

4 серпня 1917 року признано Гуцульській сотні хрест "Заслуги".

2 січня 1917 року признано з Легіону хрест "Заслуги".

М. Горбовий. Польська карна експедиція на Гуцульщині в 1920 р

В половині м. цвітня 1920 року рушила на Гуцульщину польська карна експедиція. У м. Косові, біля пам'ятника Шевченку, зібралися війська карної експедиції, після чого майор Павловскі (чи Павловіч) виголосив до них ось яку промову: "Ми знаходимося тепер на ворожому терені. Зараз за Косовом треба зміцнити нашу обережність, бо ворог може бути за кожним кущем, за кожною смерекою. Численні верхи гір обсаджені гуцулами-по-встанцями, звідки спрямовані на тебе дула крісів і скорострілів. А маємо відомості, що є в них і гармати. Отож мусимо боронитись безощадно і без найменшого милосердя. За всяку ціну мусимо знищити ці большевицькі, гайдамацькі банди! Нам допоможе Матка Боска, крульова Польскі… Тут маємо нагоду добре погуляти і показати польську рицерскосьць".

І дальше ще говорив у подібному дусі, підбадьорував, закликав до жорстокости тощо. Були при тім і цивільні Поляки-урядовці зі старостою на чолі. Коли стемнілося, карні відділи 49-го полку піхоти, в якому переважали Поляки-мазури, рушили в гори. Почавши із села Соколівка (8 км за Косовом), вояки стали по дорозі стріляти до селянських хат, де тільки світилося світло. На щастя, поранених було лиш декілька. У тих селах (Соколівка й Яворів) до хат не заходили і людей ще не займали.

Справжня робота експедиції почалася щойно від села Ясенів Горішній. Карний відділ розділився, а поодинокі його частини порозбігалися по всіх селах Гуцульщини (Ясенів Горішній, Устеріки, Бервінково, Хороцева, Білоберізка, Розтоки, Рожен Малий і Великий, Стебні, Довгополе, Ферескуля, Полянки, Яблониця, Гринява із присілками, Криворівня, Жаб'є із присілками Слупейка і Ільці, Бистрець, Дземброня, Красник, Зелене, а далі й до сіл Красноїля, Перехресні та Голови).

Йдучи на села, карні експедиції, кого тільки з Гуцулів стрінули по дорозі, всіх били до крови. До подальших, що працювали в городах, стріляли і не одного поранили. Рівночасно вояки кинулися грабувати. Розбивали хати й комори, виносили, що попало під руки: кожухи, сердаки, білля, сукна, полотна, баранячі шкіри, ліжники, верети, гроші — одно слово, що тільки було. Гроші забирали, а все інше виносили надвір і скидали на купи, після цього перші офіцери вибирали для себе що цінніше, а решту брали підофіцери й рядові. Цим награбованим добром наладували десятки фір, що опісля їхали з гір, наче воєнні обози. Збіжжа виносили надвір і сипали на купи, таки в болото: дещо їли коні, а решту вояки місили з болотом. Корови, свині, воли забирали поголовно і різали відразу, що не з'їли, валялося по землі. Щокращі штуки худоби офіцери відправляли в Косів і там продавали на свою користь приватним людям. Чимало тої худоби купив тоді за безцінь відомий ресторатор-готеляр у Косові Трухановіч Владислав.

Притім палили деякі хати Гуцулів, як: Максим'юка, Мартишуків у Зеленім, а коли хто з людей зблизився до хати рятувати, стріляли до нього. Рівночасно з тим (нерозбірливо) і арешти. До цього вояки мали зладжені вже заздалегідь списки щосвідоміших гуцулів, і тих забирали. Дехто з людей тоді зразу втікав у Чехію, але багатьох таки заарештували.

Арештовано було в той час отсих: в Косові — Горбового Романа і Михайла Івановича; в Головах — Гнатюка Ю. Пр., Миронюка Ф. Юр., Дроняка Ів. Ів., Дроняка Микулу Дмитр., Дроняка Мих. Мик., Маротчака Ю. Ів., Шпитчука Танасія Ів., Шпитчука Мих. Мих., Карабчука Дм. Мик., Зеленського Мик. Вас., Зеленського Мих. Вас., Недоходяка Мих. Мик.; в Ясенові Горішньому — Максим'юка Петра Юр., Максим'юка Івана Петр., Креченяка Пр. Вас., Вайтучака Ст.; вЖаб'ю — Зюб'юка П. Гн., Бобрука Н. В., Петрашука Д. Ю., Сорука В. Вас., Зюб'юка Ів. П., Максим'юка Ю. Козм.; в Зеленім — Максим'юка П. Н., Янушевського Ол. Ів., Космачука Вас. Козм., Сумарука