Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
При світлі ракети, котрою освітив четар Никорак, котрий всюди був, де лиш заходила потреба, побачили ми цілу долину потока, вкриту Москалями, що лагодились до наступу. Вислід нашого огню був такий, що вкоротці вибухи гранатів стихли, а незадовго і крісовий огонь. Лише з долини було чути зойки ранених і стогни конаючих.
З нашої сторони був лише один стрілець ранений у плечі від гранати, яка за ним вибухнула. Московські втрати були великі, про що случайно переконався від полонених із Фінляндського корпуса, іменно Малькевича Василя, родом з Литви, котрий брав участь у тім наступі і погубив свої річі і амуніцію, втікаючи. Пізніше лише стежі непокоїли нас щоночі. І так було аж до пам'ятної битви від 24 квітня до 1 травня на цілій горі Маківці. Такий-то був перший мій Великдень у полі, а також і всіх У.С.С., котрі були зі мною, з 1-м курінем.
Другі Великодні свята відбулись у згаданім селі Соснові повіту Підгаєцького над Стрипою. Проти нас стояла, як здаєсь, армія генерала Щербачева, а скорше армія генерала Сахарова. Гарні були всі свята, а також і супокійні. Не стріляв ніхто — як з нашої сторони, так і московської. По-перше, багна перед Сосновим не позволяли підступитись ближче розстрільній і артилерії, а по-друге, як казали Москалі, на Пасху не годиться стріляти. Також гурмою не сходились, бо була далека віддаль, хіба лише деякі сторожні відділи, що ходили на звіди, — як з нашої, так і ворожої сторони. У нас лише співали і забавлялися, бо і що ж у полі більше вимагати? Були і такі щасливці, що дістали відпустки на свята і були зі своїми. На жаль, я до таких не належав, бо в мої сторони були відпустки замкнені. А по-друге, мені було і ніколи, бо був помічником масара у селі Новосілці. А що перед святами було роботи досить, щоб дещо придбати для стрільців на свята, то і не було як їхати.
І так другі свята перейшли гарно, весело, а також і супокійно цілий час. Веселіше від перших свят — хіба тим, що більший шмат рідної землі був відбитий від ворога. А і позиція була більш безпечна. Так було супокійно аж від нашого відвороту з-над Стрипи в липні того року до Бережан.
Треті Великодні свята відбулись над Кирлібабою на Буковинськім фронті. Відколи зломилим їх наступ передріздвяними святами, відтоді боїв великих не було. От звичайні перестрілки стежних відділів і міновий вогонь були.
Вдосвіта у Великодню неділю повиходили ми зі своїх окопів і землянок, щоб переконатись, чи Москалі дотримують своєї установки, чи ні. Але оказалось, що таки дотримують, бо хоч вийшла ціла наша Гуцульська сотня, то ані разу на них не стрілили. Проти нас на позиції стояв, як здається, з Київського округу 254-й полк.
Солдати почали відразу ідти в долину. Спершу по кілька, а потому і по кількайнадцять. Незадовго наповнилась ціла долина Москалями (тут: солдатами Російської армії. — Ред.), стрільцями, австрійськими і німецькими офіцерами. Також Москалі (тут: солдати. — Ред.) не боронили нам ідти на їх позицію і показували, де стоять скоростріли та гаківниці, кухні і ин. Бо прецінь то була свобода і наступати вже не мали думки, через що нічим не крились. А що той полк складався по більшій части з Українців, через то був великий попит за книжками і часописами. Найбільше питали за "Кобзарями". Я також дав свій тогорічний "Календар "Просвіти" й інші книжки, котрі був спровадив раніше на Кирлібабу. Нам якраз тоді замість дарунків прийшла пака книжок. Роздали майже всі книжки. Трафилось було таке, що їхній зводний (по-нашому десятник), котрий у нас дістав "Кобзаря", так нетерпеливився, що не міг дійти своєї позиції, а лігу долині на мох і так зачитався в "Кобзаря", що рано найшли його сплячого над "Кобзарем" на сторінці "Обніміте, брати мої, найменшого брата свого", а в очах були ще сльози. А як ми його пробудили, то ще був зворушений від вчорашного читання.
Були такі, що як попились (напились. — Ред.) у нас на позиції, то треба було відносити їх на їхню позицію. Котрий пішов до них у гостину, то так наївся по саму шию, що аж других наділював. У нас було досить пиття, а в них їжі, і ми мінялися. Так було цілі свята. Ще по святах до нас прийшов один зводний по рум, бо казав, що до него приїхав його брат і він хотів гарно погостити.
На свята наша гірська бригада заключила мале завішення зброї до 25 квітня, хоч того і не треба було, бо Москалі (тут: солдати. — Ред.) і так вже не стріляли, поки ми лиш там були. Ще і по святах приносили досить їсти, бо знали, що в Австрії дасть Біг. Потім ми уладили пошту, а то в той спосіб, що на їх дротяних перешкодах завісилим поштову скриньку на листи, і коли хто написав до своєї родини, то вечором носив до скриньки, а Москалі мали своєю поштою посилати куди треба. А як прийшла свіжа з дому, то мали нам або приносити, або повідомити усно, до кого що прийшло. Незадовго прийшов пакунок і листи з Чернівців до нашого десятника, і москалі віддали ненарушено, та, на жаль, не моглим добре користати з того добра, бо вже нам скінчився речинець, доки ми мали бути в тім корпусі.
5 травня наша Гуцульська сотня відійшла до дивізії № 200 німецького Карпатського корпусу на полонину Попадя. 1 все скінчилось.
Четверті Великодні свята відбулися вже в мене ледве-ледве в Косові у своїй хаті. Одні стрільці були ще в Галичині, а другі на Україні. На свята нічого такого не трафилось. Два перші дні ішов дощ, третьої днини випогодилось. Через свята (під час свят. — Ред.) не ходив ніде, бо і не було з ким, і
