Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Чимало було таких, ідо їх після арештування побили добре і звільнили, інших ще більш побили та й повезли у тюрми.
Биття виглядало так.
У Жаб'ю перегинали на поруччя, що було при дорозі, й так били до втрати пам'яти. Декому, як-от Го… (нерозбірливо) Ром. Ів., давали насамперед кулаком у вухо так, що тижнями не чув нічого або й навіки оглух, опісля вже били.
У селі Голови це виглядало інакше. Там перших арештованих, біля 14, привели до громадської канцелярії й поставили рядом попід стіни. Тоді йшов один підофіцер ("спеціяліста") і кожного по черзі бив кулаком у живіт, у "мацька", як вони казали. Від того удару запирало дух у грудях, страшенно боліло й хотілося пити води. Потім йшов другий і кожного бив кулаком у ніс, щоби пустити кров, при чім приговорював: "Hex сен лєє крев з кабана-большевіка. Он хцял України большевіцкей?" — після чого йшли різні додатки, як-от: "Курва ці мать, курви синє" і т. Їн. Коли пішла з носа кров, кидали чоловіком до землі, ставали йому по двоє на руки і ноги, один держав за голову або ставав на шию, а двох било руками або биківцями. Щоб битий не кричав, давали йому під лице його ж капелюх, у який стікала з носа кров, щоб він аж захлинався, давився нею. Притім кати приговорювали: "Пій, курви синє, шляк цєн трафі!"
Били аж до утрати притомности, а тоді брали за руки й ноги і кидали, мов мішок, у кут хати, одного на другого, на купу. Коли так усіх перебили, зливали їх ведрами води, щоби очуняли, і знову били й зливали водою по три-чотири рази. Навіть наймолодшого з арештованих, Понеполєка Дм. (18 літ), били й відпивали водою чотири рази.
Кров битих прискала по стінах, зливала долівку, тіло рвалося на шматки (факт), биті умились у власній крові, а кати реготалися, придумуючи всякі гидкі прізвища. Офіцери не тільки приглядались, але сами помагали катувати, як котрий із рядовиків змучився (м. Їн. офіцери Марцінковскі, Гадзіньскі).
Ще й сьогодні, по 20 роках, можна бачити у декого з тоді побитих людей синяки та чорно-сині ями на тілі. А такі, як Дроняк Микула, Дроняк Михайло Мик., Дроняк Іван, Гнатюк Юра іще мають у себе куски засушеного власного тіла, що тоді повідпадало. Так побитих людей гнали [в] недалекий потік, щоб обмилися від крови і грязі, а потім замикали в холодний льох, звідки цілу ніч доносилися зойки і стогони, а часом і крики, бо катам мало було — дехто з них ще вночі забігав у льох, щоб побити ще кого попало, насититися кров'ю.
У інших селах арештованих впихали між росохи (зрослі або роздвоєні дерева), щоб не міг і рушитись, і так били до безпам'яти. Кожний відділ мав інші методи катування.
У Зеленому було ще інакше. Там одна польська сотня (компанія) насамперед перевдяглася потайки в гуцульські одяги, зрабовані в інших селах, а потім зайшла в село від сторони границі, пускаючи чутки, що, мовляв, це прийшли повстанці із Закарпаття на поміч, тож треба помагати і місцевим. Декотрих стрічних Гуцулів примусили нести свої скоростріли тощо. Із другої сторони напроти тих перебраних стала наступати інша польська компанія — "на бій з повстанцями". Перебраним удалось за той час спровокувати кільканадцять гуцулів, а коли одна і друга військова частина зійшлися разом, тоді одні й другі стали жорстоко катувати Гуцулів.
Всі ті катування (нерозбірливо) та арешти тривали кільканадцять днів. Опісля стали відсилати людей частинами в Косів. По дорозі місцеві постерунки жандармерії уважали за свій обов'язок і собі бити арештованих скільки влізло. Наприклад, на постерунку жандармерії в Соколівці жандарми люто били скованих Гуцулів, позапихали їх попід ліжка й, скованих, держали до рана, знущаючись цілу ніч над ними. Досвітком дали їм у руки рискалі, щоб копати ями для себе, бо хотіли їх постріляти. Та, видно, щось їм перешкодило у тім. Після 1 травня перші групи арештованих прибули в косівську тюрму. Тут уже сидів Горбовий Михайло Іванович, якого при арештуванні у Косові жандарми тяжко побили прикладами крісів. Через те й не везли вже його в с. Голови, чого жадав капітан карної експедиції, бажаючи ним потішитися.
За кілька днів відставлено першу партію арештованих у тюрму в Коломию. Страшна була та подорож. Людей повкидали на долі фіри, що до решти обтовкла їх побите, скривавлене тіло. Більшість із них мала високу гарячку. При кожному возі йшли по два, три й чотири конвої, залежно від важности особи арештованого, вони поштовхували по дорозі та прозивали їх усякими вуличними прізвищами.
Стрічні офіцери та жандарми, довідавшись, кого везуть, не проходили мимо, щоб не побити Гуцулів або хоч не копнути й вилаяти їх ловко. Та не один, знепритомнілий з болю, при високій гарячці, вже й не почував того варварства. Так привезено всіх до тюрми в Коломиї, [що] при Окружному суді при вул. Романовського. В будинку суду ждав уже на свої жертви Військовий суд, що судив відразу на розстріл.
Київ, 1940 р.
М. Горбовий. Рік 1920-й (Уривки зі споминів)У квітні 1920 р. порушила польську пресу тривожна вістка про "повстання на Гуцульщині". В українській, тоді ще дуже слабонькій, пресі небагато про це писалося. А й те, що писалося, подавано за польською пресою. А ця остання, ласа на сензації, давала собі волю. Писала несотворенні річи. Деякі з польських газет подавали формальні "звідомлення з поля бою"… Описували про бої, штаби генеральні,
