Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
У жовтні 1918 р. Кошова команда У.С.С., ідо перебувала тоді у Вижниці, призначила мене з кількома стрільцями до підготовки перевороту в Косівському повіті. Після перевороту, що відбувся в найкращому порядку, доручено мені допомагати повітовому отаманові (учителю І. Устияновичеві) в організуванню і встановлюванню української влади в повіті.
Уряд повітового отамана — це було щось подібне до повітового староства, котре щойно тільки організувалося. В дійсності назва ця походила від повітового отамана "Січей", котрим останньо був вибраний учитель І. Устиянович. Одначе він урядував у будинку староства і до назначения фактичного старости (А. Л.) виконував обов'язки цивільної влади. А як заслужений діяч і дуже популярний та шанований у цілому окрузі, вже навіть у самих початках дуже багато він зробив доброго.
Між іншим, згідно з інструкціями y.H.R зі Львова, треба було змінювати по селах цивільну владу (війтів, уряди громадські), настановляти своїх щирих, свідомих людей, як також організувати відділи міліції для вдержання ладу і порядку. Мені, як повітовому комісареві міліції, доручено якраз це друге.
Уже в 3–4 дні після перевороту праця закипіла. А праці тої було стільки, що прямо не зналося, що перше треба було робити. А все важне, пекуче. Люди приходили з найдальших сіл повіту, щиро обіцяли всяку можливу піддержку українській владі, щоб тільки вже завести в них сякий-такий лад. У декотрих селах, де були випробувані місцеві народні робітники, там усе впорядовували своїми силами згідно з виданими поясненнями. До інших сіл мусілося їхати і помагати.
Пригадую собі кілька таких поїздок. У першу чергу бралося під увагу села над Черемошем (Біла ріка), де вже творилася тимчасова — по тодішним сподіванням — границя з Румунами. Заходимо перше до с. Ріжен. Дорога веде в більшості потоком. Вибоїни, величезні камінюки, що тяжко пішки пройти; а фірою їхати й не думай. І вже родиться постанова, що треба конечно подбати про вимурування доброї дороги. І це вже тема на збори.
Заходимо до читальні біля церкви. Виходить напроти нас священик о. Гн., що інформує нас про стан справи. Всередині, в сінях і надворі повно народу. Ждуть цікаві — яка то нова влада.
З місця приступаємо до діла. Вибори війта й уряду громадського йдуть скоро. Вибирається щонайкращих громадян. Учитель Устиянович порушує між іншим справу будови дороги в селі. Дальше вибирається місцеву міліцію. До неї входять громадяни до 18 р. Ї звиж 60 років життя. Все решта має йти на фронт. Міліція має дбати за лад і порядок у селі, одначе служба ця є добровільна і безплатна.
Місцевий комісар міліції пцуіягав повітовому, одначе на місці співпрацював із війтом і один другого доповнював. Служба йшла чергою. В селі була вартівня з кількома міліціонерами, що змінювалися щодві-три доби. Решта були по домах.
Збори затягнулися допізна. Люди хотіли висказати всі свої дотеперішні болячки, порадитись не в однім ділі, подати свої пляни на будуче. Пізно в ніч вернули ми домів. А голови повні всяких справ, задумів.
Другого дня їдемо в Білоберезку. В Тюдеві на дорозі стрічає нас дотеперішній війт, австрійський підлизайко. {де верхом з повними бесагами… Цими бесагами пробував нас підкупити, щоби лише не скидати його з війта.
Збори скликані до місцевої школи. І тут уже застали повно чоловіків і жінок. За хвилю приплентався дотеперішній війт та сів на самому переді в надії, що ще таки його візьме… Почалися збори. Учитель Устиянович реферує теперішнє положення, знакомить присутніх із новими обставинами, пояснює вимоги рідної влади і т. и. Численні бесідники висказують щире захоплення зміною влади, висказують свої сподівання, деклярують піддержку тощо. Відтак приступають до самих виборів. Як чоловіки, так жінки критикують дотеперішні порядки, виявляють усякі махінації дотеперішного війта з панами з "повяту", виявляють масові надужиття і т. и. Цього всього стільки набралося, що й на воловій шкірі не списав би. Присутній війт тільки все нижче хилив голову на руки і мовчав.
Вкінці вибрано громадську старшину й управу міліції, намічено працю на найближчий час і бадьорим "Вже воскресла Україна" пізно в ніч закінчено збори. Люди розходилися домів раді, начеб наново на світ народилися, живо коментуючи нову подію. Війтом вибрали свідомого січовика, здається, Пилип'юка чи Филипчука. Старий як сів у лавку на початку зборів, так не піднявся до кінця. Так його й оставили там…
Незабутний був черговий день. Збори в Тюдеві. День погідний, гарний. Раннім ранком минаємо вже Кути. По дорозі надалеки бачимо двох людей, що на наш вад (побачивши нас. — Ред.) біжуть скоріш у село. Під'їздимо ближче, а із села нараз несеться радісний голос церковних дзвонів. Стрічна жінка на наш запит пояснює, що це так витають представників Української влади.
Нараз напроти надходить ціла маса людий, святочно всі одягнені, із прапорами в руках, лиця аж сіяють від радісного зворушення і щастя. Старші січовики з лентами творять шпалір. Так впроваджують на подвір'я школи, де на воротах сідоглаві громадяни витають нас староукраїнським звичаєм — хлібом-сіллю під могутний оклик присутніх: "Слава українській владі й армії!" Незабутня, зворушлива хвилина!
Збори відбуваються під голим небом, бо у просторій школі годі й думати, щоб усі вмістилися. Ціле подвір'я, город, гостинець, аж під церковну огорожу, залиті святочним народом. Мабуть, ніхто здоровий не остав тоді в хаті на ціле село. А прийшли теж із сусідних сіл. Прапори наші з вітром радіють, осіннє сонце радісно й тепло світить, а вся маса святочної громади дух заперла в собі, стихла, щоб не пропустити ні одного слова з уст представника довгожданої рідної влади…
— Від імени Української влади витаю вас, українські громадяни, — почав повітовий отаман.
— Слава Україні! Най живе Українська влада! — понеслося могучим зривом із сотень грудей жінок, дітей і старців.
Аж буковинськими і галицькими верхами відбився відгук — "Українська влада"…
Опісля я привітав від імени Української армії, й дзвона могучий склик відбився об верхи: "Слава Українській армії! Слава нашим Героям!"
