Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг
Коли я вступив до партії, саме починалася боротьба Сталіна з правим ухилом, який очолював Бухарін. Але в Росії на той час будь-яка опозиція була нелегальною. Бухарін уже не боровся за свої позиції. Партія боролася проти нього. Сам він мовчав. Про його погляди ми довідувалися лише з полеміки офіційної партійної преси, скерованої проти нього. Пізніше, в часи інтенсивної колективізації, партійне керівництво змусило сільських комуністів до політики, що знищила фундамент російського землеробства. Мільйони селян загинули з голоду в 1931–1933 роках. Сільські комуністи, принаймні деякі з них, подавали голос перестороги, але кожного, хто намагався показати згубність партійної лінії на селі, виключали з партії як правого опортуніста, тобто бухарінця, й засилали на Північ. Зовсім небагато часу знадобилося для того, аби примусити комуністів-аграрників замовкнути. Не стало хліба. Селяни лежали безпомічні у своїх халупах, опухлі з голоду, нездатні до праці. Але партійне керівництво продовжувало надсилати реквізиційні загони, щоб конфіскувати останній, десь закопаний пуд збіжжя. Комуністи з міст досить швидко зрозуміли справжнє становищі на селі, лиш не мали відваги для того, аби сказати правду. Поволі Центральний комітет втратив будь-який контроль над розвитком подій. Сталін знищував кожного, хто намагався донести до нього правду, незалежно від того, чи йшлося про реальне становище в Німеччині, Китаї чи українському селі. Комуністи навчилися мовчати, і диктатор втратив усі джерела правдивої інформації. Не рахуючись ні з чиєю думкою, він ішов далі шляхом, що вів до катастрофи. Відступив лише тоді, коли катастрофа вже настала. Результатом його політики на селі було 11 мільйонів селянських трупів. Сільське господарство втратило більшість поголів’я худоби. Коней залишилося ледве 17%, свиней та овець менше 10%. Чисельність великої рогатої худоби зменшилась до чверті своєї попередньої кількості. Найкращі господарі країни, які протестували проти непосильних податків, були заслані в тундру як куркулі, хоча в переважній більшості випадків вони були не куркулями, а середняками або бідняками. Кожен у країні знав, що сталося. Кожен у ті роки голодував і кожен мовчав. Спочатку ще велися розмови між близькими приятелями, пізніше, коли розпочалася «велика чистка», жодного слова про політику вже не можна було почути навіть у розмовах між близькими людьми.
Чи були бухарінцями всі ті, хто брав участь у цій політиці, протестуючи проти неї тільки в глибині душі? Звичайно ж, ні. А Микола Іванович Бухарін застерігав проти неї заздалегідь. Але його голос дуже швидко замовк. На пізніших пленумах Центрального комітету він уже, так само, як і всі інші, славив мудрість улюбленого вождя.
Якщо назвати виважену політику на селі бухарінською, то в глибині душі я завжди був бухарінцем, хоча формально ніколи не належав до жодної бухарінської організації, бо такої просто не існувало.
Німецька комуністична партія за вказівкою Сталіна починаючи з 1929 року, провадила політику, яка призвела до катастрофи німецький робітничий рух і до перемоги фашизму. За цю політику пізніше російський народ і все людство мали заплатити другою світовою війною. Далекоглядні товариші з обуренням протестували проти цієї політики. Комінтерн охрестив цих єретикив правими опортуністами й бухарінцями. Однак, права опозиція в німецькій та інших партіях Комінтерну не мала жодного організаційного чи ідеологічного зв’язку з Бухаріним. Праві в німецькій партії підносили голос застереження проти курсу, що мав призвести до перемоги фашизму. Вони зовсім не торкалися російських справ на селі. Німецька партія виключила правих і продовжувала свою шалену політику. По всіх німецьких містах велася боротьба між комуністами й соціал-демократами, аж поки одні й другі після перемоги Гітлера не потрапили до концентраційних таборів. Чи права опозиція в німецькій партії була бухарінською? Кожен розумний чоловік, дивлячись не через окуляри схоластичної діалектики, повинен був протестувати проти політики партійного керівництва. Сам я ніколи не протестував, бо був би виключений із політичного життя. Багато членів партії інстинктивно відчували небезпеку, до якої вела їх політика партії, однак мовчали, аби уникнути виключення. В німецькому Рейхстазі будь-яку можливість утвореня демократичного центристського уряду було торпедовано з правої сторони — гітлерівцями, з лівої — комуністами. Вибори до Рейстагу відбувалися одні за другими. Тяжка господарська криза призвела до глибокої кризи німецької політичної демократії. Ситуація підштовхнула середину, що вагалась, до фашистського табору. Комуністи сподівались, що криза скінчиться революцією. А вона скінчилася приходом до влади Гітлера.
Двома роками пізніше Сталін та Комінтерн зрозуміли, якого пива наварили. Німецький робітничий рух перестав існувати. Тисячі людей було замучено до смерті в концентраційних таборах та в’язницях гестапо. В особі нових німецьких збройних сил виросла смертельна загроза для Радянського Союзу. Тепер уже й Сталін відступив. 7-й конгрес Комінтерну влітку 1935 року зробив висновки з нещасної політики і дав ті самі директиви, за які три роки тому представники німецької правої опозиції були витурені з партії. Сам я ніколи не належав до правої опозиції, але, як і більшість німецьких комуністів, поділяв погляди правих. У 1931 році також і Троцький у своїй чудовій пророчій брошурі прилучився до поглядів правих і зажадав підтримки уряду Брюнінга, аби в останню хвилину врятувати країну від фашизму. Вже тоді не було для кожної розважливої людини ніякого сумніву, що офіційна політика партії веде до катастрофи. Лише Сталін не хотів цього помічати.
Чи хто-небудь із тих, хто сидів у в’язниці, міг те все забути? Голод на селі, знищення робітничого руху в Європі, знищення решток внутрішньопартійної демократії в Росії? Чи диктатор хотів ліквідувати всіх, хто міг би нагадати його власні помилки? Дуже вже схоже було на те.
Але чи дійсно хтось хотів йому про те нагадувати? Чи не забули, або ще краще сказати, не придушили тієї пам’яті в собі? У Народному комісаріаті важкої промисловості та в інших державних установах мені часто доводилось зустрічатись із старими опозиціонерами,
