Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Однак мирний період тривав недовго, і в 1499 році Кастелло Сфорцеско захопили французькі війська. Після французів фортецю зайняли іспанці, потім австрійці, Наполеон, який перетворив замок на військову казарму, що аж ніяк не сприяло його красі та збереженості. До 1880 року Кастелло Сфорцеско дійшов до такого жалюгідного стану, що його знову хотіли знести. На щастя, і цього разу замку пощастило — міланська адміністрація того часу затвердила проект повного відновлення Кастелло Сфорцеско. 1893 року почалися відновлювальні роботи під керівництвом архітектора Луки Белтрамі, який зробив усе можливе й неможливе. Після восьми років безперервних робіт Мілан нарешті отримав оновлений Кастелло Сфорцеско, свій символ і свою гордість, яким він є і тепер.

Однак повернімося до “молодшого брата” замку Сфорцеско — московського Кремля.

Першими оборонними спорудами московського Кремля були дерев’яні стіни і земляні вали. За князя Дмітрія Донського дерев’яні стіни Кремля замінюють стінами та вежами з місцевого білого каменю. Звідси, до речі, пішов вислів “Москва білокам’яна”. Однак білий камінь, що його використовували під час будівництва, виявився недовговічним — стіни почали руйнуватися.

У другій половині XV століття, за князювання Івана III, почалася докорінна перебудова Кремля. Першим почали будувати новий Успенський собор, оскільки старий, побудований ще Іваном I, на той час уже сильно занепав. Будівництво 1471 року спочатку було доручено російським архітекторам Крівцову та Мишкіну. Однак зведена до склепінь будівля завалилася в тому ж році під час землетрусу, оскільки “вапно було неклейове, а камінець нетвердий”.

Тоді Іван III запросив з Італії архітектора Аристотеля Фіораванті, який у 1475–1479 роках спорудив нову будівлю, схожу на Успенський собор у Владімірі, що існує й дотепер.

Слідом за Фіораванті до Москви були запрошені й інші італійські “архітектони”, як їх тоді називали. 1485 року почалося зведення нового великокнязівського палацу, яке тривало з великими перервами до 1514 року. Найраніше побудували парадну частину палацу, від якої до наших днів збереглася Грановита палата, побудована в 1487–1491 роках італійськими архітекторами Марко Руффо і П’єтро Антоніо Соларі. Будівництвом княжих хоромів і внутрішньої стіни, яка відділяла їх від решти території Кремля, займався Алевіз Фрязін. Він же переніс на нове місце парадну частину палацу. Після будівництва у 1505–1508 роках Алевізом Новим Арханґєльского собору і Боном Фрязіним дзвіниці Івана Великого та зведення між ними будівлі Казенного двору формування Соборній площі як головної площі московського Кремля переважно було завершено.

Водночас зі спорудженням великокнязівського палацу й оновленням кремлівських храмів ішло будівництво нових кремлівських стін і веж. Починаючи з 1485 року, впродовж цілого десятиліття під керівництвом італійських архітекторів білокам’яні стіни і башти розбирали, а на їхньому місці з обпаленої цегли зводили нові. Площа фортеці була збільшена завдяки приєднанню значних територій на північному заході і досягла 27,5 га, а Кремль отримав сучасні обриси неправильного трикутника. Зубці на вежах і верхівках стін із характерною формою ластівчиного хвоста нагадували італійські фортеці. Це дуже поширений елемент в італійській архітектурі, який трапляється повсюдно на будівлях і замках у багатьох містах Італії (Мілан, Верона, Болонья, Венеціяя, Ґенуя, Флоренція, Віченца, Тренто та ін.).

Зубці у вигляді “ластівчиного гнізда” на стінах Кремля і замку в м. Верона

Поява перших італійських архітекторів у Москві в 1475 році кардинально вплинула на будівельну технологію, що її ретельно застосовували в Московській державі впродовж століття. І хоча російська архітектура залишалася далекою від злиття із розвинутою архітектурою Ренесансу, майстри кватроченто надзвичайно збагатили Москву будівельним мистецтвом. Справді, треба зазначити, що, починаючи з 1475 року і до кінця XVI століття, саме архітектура була основним виразником тодішньої московської культури.

Вплив італійської архітектури на московську помітили й іноземці. Так, до прикладу, іранський дипломат Орудж-бек Баят, який відвідав Москву 1599 року, у своїх записках зазначив: “Будинки в Кремлі побудовані у стилі італійських архітекторів і прикрашені гарними орнаментами. Палац царя особливо гарний...”

У спеціальній літературі, присвяченій історії середньовічного мистецтва, не було розбіжностей щодо оцінки наслідків діяльності італійських архітекторів наприкінці XV — у першій третині XVI століття для розвитку російської архітектури. Враження від повсюдної зміни московської архітектури під впливом “зустрічі” місцевої середньовічної культури з мистецтвом італійського Ренесансу змусило дослідників у середині XIX — на початку XX століть ввести на позначення російської архітектури кінця XV — початку XVII ст. такі визначення: “ломбардо-венеційський”, “візантійсько-італійський”, “фрязький” стилі.

Дослідники цієї епохи особливо акцентують на технічних навичках, запозичених місцевими будівельниками в італійських майстрів, що дозволило розробити нові форми, змінити традиційний візантійський канон. Приїзд італійців став початком нового періоду в архітектурі Московії.

Сучасний Кремль вважають найстарішою частиною Москви. Однак якщо уважніше придивитися, то він зовсім не виглядає таким