Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Урешті-решт, шапку могли виготовити і східні майстри на замовлення московських князів, а можливо, й місцеві ювеліри за золотоординськими зразками.

Про те, що шапку створили золотоординські ювеліри або за їхньою допомогою, існує низка незаперечних свідчень. Насамперед, це характер орнаментації й технології сканного декору шапки. Шапка створена в техніці накладної скані та зернения. Причому зернь в одних випадках, застосовують у контурах мотиву лотоса, що прикрашає чотири пластини поверх сканного дроту. З них центральна — з червоним рубіном у круглій оправі й із чотирма перлами; по її боках розташовані дві пластини із зеленим смарагдом у прямокутній оправі в композиції з трьома перлинами; четверта пластина — з мотивом лотоса — розташована на протилежному боці від центральної. Композиція декору виокремлює головну лицьову частину шапки.

У з’ясуванні походження шапки Мономаха важливу роль відіграють її форма й орнаментація, що збігаються з відомими науковцям матеріалами, які характеризують мистецтво волзьких булгар і татар Волґо-Уральського регіону та споріднених їм тюркських народів. Найдавніша частина шапки — тулія — складається із восьми золотих пластин, кожна з яких нагадує довгастий трикутник з усіченою вершиною. По краях пластин є отвори, крізь які до них зсередини підшивали тканинну основу. Всі пластини прикрашені складним сканним візерунком із найтоншого золотого дроту. Верхній ковпачок із хрестом додали у XVI столітті. Як вважають деякі дослідники, разом із цим ковпачком були додані й коштовні камені з перлами, які завершили композицію шапки. Ба більше, на думку А. Спіцина, шапка, можливо, спочатку мала хрест на кшталт так званої “корони хана Джанібека”.

Однак очевидець, посол німецького імператора Максиміліана I до московського князя Васілія III, барон Сиґізмунд Ґерберштайн, який відвідав Москву в 1517 і 1526 роках, докладно описавши побачену ним шапку, про таку важливу її частину, як хрест навіть не згадує, що явно свідчить про те, що його ніколи не було. Зате в “Записках про Московію” з’являється дуже важлива деталь — шапка мала золоті підвіски, які коливалися під час руху. Облямівка із соболиного хутра також з’явилася пізніше.

Московський князь Васілій III (гравюра з “Космографії” А. Теве, 1575 рік) та тюркський хан XVI–XVII ст. в однакових шапках

Існує також думка, що “шапка Мономаха” до того, як потрапила до московських князів, була жіночою і належала знатній татарській особі. Доказом цього є, по-перше, свідчення С. Ґерберштайна про існування підвісок, які були характерними для жіночого головного убору тюркських народів. Їхня форма також мала вигляд усіченого напівсферичного конуса зі срібною верхівкою — склепінням або маківкою. У середину такої маківки часто вставляли пір’я сови або пугача. Відсутність їх символізувала заміжній статус дівчини.

По-друге, деталі золотоординських жіночих головних прикрас зі знаменитого Сімферопольського скарбу, що зберігається у фондах Державного історичного музею в Москві. У скарбі було знайдено фрагменти золотого жіночого головного убору та срібної верхівки від головної прикраси, декоровані перлами і коштовним камінням. Вражає подібність кріплення каменів до верхівки і в гнізда оправ, а також орнаментація оправ сканними завитками у вигляді кіл на деталях головного убору зі скарбу і “шапки Мономаха”.

Отже, ймовірно, шапка спочатку мала дещо інший вигляд (не було облямівки з хутра та інших прикрас) і за формою та характером декору була явно жіночою, про що свідчать археологічні й етнографічні матеріали низки тюркських народів, що входили до складу Золотої Орди.

Таким чином, сучасні дослідження остаточно розвінчують міф про так звану “шапку Мономаха”, яка насправді є витвором рук татарських майстрів і надбанням культури колись великої держави — Золотої Орди.

Як уже зазначалося, під час вінчання на царство московських князів і царів існував певний ритуал, неодмінним атрибутом якого було надягання так званої “золотої шапки” — царського вінця як символу верховної влади. Такій короні-вінцю надавали особливого значення, і в російській традиції вона була предметом, що переходив у спадок від попереднього самодержця до наступного. Однак цей звичай, очевидно, також запозичений у тюркських народів.

Перша згадка про нього належить до князювання Івана I Калити, онука Алєксандра Невського. Він правив з 1325 по 1341 роки. Згідно з одними літописними відомостями, Іван I благословив на царство “золотою шапкою” свого старшого сина — Сімеона. Серед інших письмових джерел ця шапка згадується в духовних грамотах московських царів як майно, що залишається спадкоємцям.

Уперше шапка згадується серед дорогого одягу і різних дорогоцінних предметів Івана I, що їх він залишив у заповіті своїм дітям. Від Сімеона шапка перейшла до його дружини, а потім — до Івана II, брата Сімеона. Згодом синові Івана II — Дмітрію Донському. Той передав її своєму синові — Васілію. Таким чином, московські князі заповіли “золоту шапку” старшим синам, починаючи з Івана I. 1462 року про цю шапку згадує Васілій II на прізвисько Темний, а в 1498 році Іван III вінчає цією шапкою на царство свого онука Дмітрія. Шапка стала символом централізованої влади, зосередженої в Москві, і мала бути свідченням могутності Московського царства — держави, яка на той час уже позбулася так званого татаро-монгольського ярма. Починаючи з Івана III,