Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Однак повернімося до шапки Мономаха і казанської шапки. Популярні видання, присвячені Державним музеям московського Кремля, ще й досі шапку Мономаха вважають роботою візантійських майстрів, а казанську шапку — виготовленою в Москві на честь підкорення Казанського ханства, не виключаючи, однак, і можливості її виготовлення казанськими ювелірами, нібито вивезеними Іваном IV Ґрозним до Москви.

Особливу увагу приділяють питанню походження шапки Мономаха. Кремлівська пропаганда й досі намагається прив’язати цей артефакт до Візантії, вперто відстоюючи спадкоємність московської влади від візантійських імператорів, хоча, як уже було зазначено, зовсім інша думка подана в науковій літературі, де давно доведено її татарське походження.

Показовим було те, що з нагоди 50-річчя президента Росії В. Путіна у 2002 році група російських ювелірів виготовила копію шапки Мономаха вартістю 50 тисяч доларів.

Після того як співробітники Національного інституту герба і прапора визнали факт передачі символу монархічної влади президентові демократичної держави некоректним, було заявлено про продаж “шапки Мономаха-2” та передачу виручених грошей благодійним фондам. А коли все-таки вирішили не дарувати її президентові, вважаючи це надто претензійним, до російської Асоціації ювелірного мистецтва надійшли пропозиції виставити її в російських музеях сучасного мистецтва або продати на аукціонах.

Однак, незважаючи на вартість самої ювелірної роботи і коштовних металів та каменів, використаних для виготовлення копії, її ціна безпосередньо залежить від історичної цінності самої шапки Мономаха. Навмисно чи ні, але ця копія стала продовженням ланцюга брехні, пов’язаної із “золотою шапкою”. Можливо, саме тоді російський президент і вирішив, що він є вершителем чужих доль?

Правителям Росії варто пам’ятати вислів: “Ой, важка ти, шапко Мономаха”. Ці слова належать царю Борісові Ґодунову з однойменної трагедії Алєксандра Пушкіна, написаної 1831 року. Фраза, що стала крилатою, означає складність управління країною, важкість царського вінця, бо нерозумне правління може призвести не лише до втрати корони, а й голови, що її носить, як уже неодноразово траплялося у світовій історії.

У свідомості росіян московський Кремль, його стіни і вежі не просто символізують велич і могутність Росії. Кремль уже давно став символом патріотизму та предметом неприхованої гордості, яскравим зразком споконвічної російської архітектури.

Це захоплення простежується навіть у деяких академічних працях. Ось, наприклад, з яким піднесенням пише про кремлівські стіни російський архітектор-реставратор, історик, відомий фахівець із давньої російської архітектури В. Косточкін у книжці “Російська оборонна архітектура кінця XIII — початку XVI століть”:

“... зубці у вигляді хвоста ластівки, вільно поєднуючись із широким кроком арок фортечних стін, немовби доповнювали і підтримували їхній чіткий ритм... Прикметні для багатьох оборонних споруд, вибудуваних у різних місцях країни і в пізніший час, такі зубці були наче символом Русі. Їхня чітка форма образно говорила про нерозривний зв’язок різних укріплених пунктів зі столицею держави і свідчила про згуртованість русскіх земель...”.

Однак, насправді, все набагато прозаїчніше. Конструкція кремлівських стін і башт є копією італійського фортифікаційного мистецтва кватроченто (від італ. quattrocento, що означає “чотирьохсотліття”), яке з’явилося в Італії на початку 1400-х років, задовго до московського будівництва.

Кремль є копією міланського Кастелло Сфорцеско. Саме міланська фортеця Кастелло Сфорцеско стала архітектурним прототипом московського Кремля, особливо це стосується форми веж і корони настінних зубців, так званих мерлонів. Зубці кремлівських стін у вигляді “ластівчиного хвоста” мають такий самий вигляд, що й зубці італійських замків.

Прикметні архітектурні риси замку Сфорцеско перенесли до Москви міланські архітектори, які працювали над будівництвом Кремля. Так, наприкінці XV століття головний архітектор перебудови московського Кремля Аристотель Фіораванті один час допомагав великому Антоніо Філарете, який спроектував найвідомішу, центральну, вежу Кастелло Сфорцеско (“вежа Філарете”).

Міланський замок Кастелло Сфорцеско — “старший брат” московського Кремля

Розповімо стислу історію цього славетного замку, без якого не було б і Кремля у Москві.

Будівництво Кастелло Сфорцеско почалося у XIV столітті. Спочатку замок становив чотирикутну будову з великим двором і внутрішніми будівлями, яка поступово розбудовувалася і зміцнювалася, перетворюючись на потужну оборонну фортецю. 1450 року, під час заворушень і зміни влади в Мілані, уряд новоствореної Амброзіанської республіки висунув вимогу знести замок як символ ненависного колишнього правління (вам це нічого не нагадує?). Проте новий правитель Мілана кондотьєр Франческо Сфорца (назва замку походить саме від його імені) повівся дуже мудро — він не тільки не знищив фортецю, а й наказав відновити те, що було вже зруйновано. З цього моменту починається історія розширення і прикрашення Кастелло Сфорцеско, який згодом став одним із найрозкішніших замків у всій північній Італії. Найвищої величі він