Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

У 1980-х роках по всьому світові величезною популярністю стали користуватися домашні комп’ютери. Однією з найпоширеніших моделей була ZX Spectrum, що її випускала англійська компанія Sinclair. Саме цей комп’ютер і став черговою жертвою радянських “піратів у законі”. Наприкінці 1980-х років на прилавках магазинів у різних містах СРСР з’явився домашній комп’ютер “Байт”, що був копією ZX Spectrum.

Щоправда, як й інші зразки західної техніки, що їх копіювали, “Байт” дещо відрізнявся від оригіналу. Зокрема, тут було встановлено двоканальний звуковий синтезатор на вітчизняній мікросхемі, а також чотирипозиційний джойстик на клавіатурі. Крім того, розміри “Байта” істотно перевищували розміри ZX Spectrum (як тут не згадати, що “радянські мікросхеми — найбільші мікросхеми у світі”). Незважаючи на це, програмне забезпечення машини було повністю ідентичне тому, яке встановлювали на ZX Spectrum. Комп’ютер користувався величезною популярністю в Радянському Союзі. Його виробництво згорнули лише в 1996 році. За цей час Брестське ВО “Засоби обчислювальної техніки” встигло випустити близько 65 тисяч таких комп’ютерів.

Не обійшлося без копіювання іноземних зразків і під час випуску фототехніки.

Так, наприклад, у СРСР Харківський машинобудівний завод “ФЕД” (Фєлікс Едмундович Дзєржінскій) з 1934 року випускав фотоапарати ФЕД. Однак якщо уважно придивитися, то неважко помітити, що ці фотоапарати були копіями фотоапаратів німецької фірми Leica. Так, ФЕД-1 скопійований із Leica II, ФЕД-В аналогічний Leica III, а фотоапарат ФЕД-С (так званий “Командирський”) створений за зразком моделі Leica IIIf.

Ще однією такою копією є однооб’єктивний середньоформатний фотоапарат “Салют”, під час створення якого за основу взято шведську камеру Hasselblad 1600F, яку вперше було представлено в 1948 році у Нью-Йорку, а з 1949 року її випускали серійно.

Зовні ці дві камери хоча й мають деякі відмінності, але все ж таки дуже схожі. Внутрішня будова камер також практично ідентична. “Салют”, як і Hasselblad 1600F, був виконаний модульним, до нього окремо приєднувався об’єктив, а також видошукач і касета для плівки. Фотоапарат був оснащений шторним фокальним затвором із гофрованими шторками, зробленими з нержавіючої сталі. Єдиною відмінністю виявилося використання власного байонета (кріпильного вузла, за допомогою якого об’єктив фіксується на корпусі фотоапарата).

Загалом якість апарата була на доволі високому рівні. Прикметно, що компанія Hasselblad припинила випуск моделі 1600F у 1953 році, в той час як у СРСР “Салют” у різних модифікаціях виробляли аж до 1980 року.

Росіяни дуже полюбляють вихвалятися, що телебачення винайшов їхній співвітчизник В. Зворикін. Однак він був громадянином США, де і зробив свій винахід, а до створення радянського чи російського телебачення жодного стосунку не мав.

Англійський телевізор GEC ВТ2253 та радянський “Старт-3”

Набагато менше люблять згадувати, що в 1946 році понад 200 німецьких фахівців із радіотехнічних заводів ЛКБ “Обершпреє” (Берлін) і “Фернзеє” (Судети) були вивезені до Радянського Союзу. Їх доставили в підмосковне Фрязіно для роботи в галузі електроніки й радіотехніки (НДІ-160 і СКБ-883). Там на основі своїх розробок німецькі інженери винаходили радянське телебачення. Для СРСР вони розробили телеапаратуру першого у світі мовлення з 625-ма рядками, створювали електронно-променеві трубки (кінескопи, суперіконескопи), напівпровідникові детектори, прилади для радіолокаторів. Дуже характерно, що за винаходи, зроблені полоненими німцями під Фрязіно, трьом групам радянських фахівців, які працювали з ними, дали Сталінські премії.

Радянські телевізори також створювали за західними зразками. Так, до прикладу, перший масовий радянський телевізор “КВН-49”, що його випускали з 1949 року, нагадує американський RCA 621TS 1946 року випуску. Телевізор був “розроблений” у Лєнінґрадському НДІ телебачення. Радянський телевізор Московського радіотехнічного заводу “Старт-3” (1960-ті роки) неабияк схожий на англійський телевізор GEC ВТ2253, випущений у 1958 році.

“Електроніка” і ще кілька однотипних радянських телевізорів такого самого дизайну 80-х років — це копія американського Magnavox (1980 р.). Щоправда, тут була і “творча” переробка — панель управління розташовувалася знизу, а не зверху.

Практично у кожного з радянських телевізорів є західний аналог, випущений на кілька років раніше.

Незважаючи на прийняту за норму крадіжку іноземних технічних досягнень, в СРСР все ж таки дещо випускалося і за ліцензією. Найяскравішим прикладом є побутові кондиціонери “БК”, що їх масово виробляли на заводі в Баку. В 1970-х роках СРСР купив обладнання для випуску і ліцензію на технологію виробництва побутових кондиціонерів у компанії Hitachi. Незабаром було налагоджено масове виробництво радянських кондиціонерів, які почали встановлювати в різних держустановах.

Бакинський завод мав чималу виробничу потужність — до півмільйона одиниць на рік. При цьому частину продукції постачали на експорт. Основним закордонним покупцем була Куба, яка придбала за весь час близько 700 тисяч цих кондиціонерів.

Предметом особливої гордості радянської будівельної промисловості є Останкінська