Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

У житловому будівництві також використовували іноземні технології, це стосувалося насамперед механізації та проектування будівництва. Разом із заводами іноземці створювали міста для робітників. Так, наприклад, німецький архітектор Ернст Май брав участь у розробці архітектурних проектів близько 20 радянських міст.

Принцип типового будівництва був упроваджений в СРСР американським архітектором Альбертом Каном. Цей індустріальний архітектор Детройта, що спроектував майже всі заводи Форда, відпрацював високопродуктивну технологію проектування промислових підприємств. У США його фірма штатом у 400 осіб готувала робочі креслення за тиждень, а корпуси промислових підприємств зводила за кілька місяців.

Відомі, наприклад, такі цікаві факти. Сталінґрадський тракторний завод, побудований і розроблений за проектом фірми Кана, спочатку був повністю зведений у США, а потім розібраний і перевезений до СРСР, де знову був зібраний під контролем американців усього лише за шість місяців. На цьому заводі випускали перші радянські танки.

Прототипом Маґнітоґорского металургійного комбінату, героїчної “Маґнітки”, про яку, як про вершину радянських досягнень у галузі індустріалізації, в СРСР не писали хіба що найледачіші журналісти, був металургійний комбінат U.S. Steel Corporation. Легендарний ДніпроГЕС спроектувала американська фірма Cooper Engineering Company разом із німецькою Siemens. А автозавод ҐАЗ повністю спроектував американський автогігант Ford за участі будівельної фірми Austin.

Усього за 10 років (1930–1940 рр.) американці створили в СРСР хімічну, авіаційну, електротехнічну, нафтову, гірничодобувну, вугільну, металургійну та іншу промисловість, збудували найбільші у Європі заводи для виробництва автомобілів, тракторів, авіаційних двигунів та іншої продукції. Загалом американці побудували в Радянському Союзі близько 1500 заводів і фабрик.

До СРСР приїхало близько 200 тисяч американських інженерів і техніків, які керували майже мільйонною армією в’язнів ҐУЛАҐу. Таким чином, матеріальну базу соціалізму побудували капіталісти США, використовуючи дешеву робочу силу радянських зеків.

Головними автомобільними плагіаторами сучасності зазвичай вважають китайців, які без зайвого збентеження копіюють європейські та японські моделі, лише трохи змінюючи їхній зовнішній вигляд. Однак пальма першості тут по праву належить радянському автопрому, який упродовж багатьох десятиліть випускав моделі, що як дві краплі води були схожими на американські та європейські автомобілі.

Уже перші моделі автомобілів в СРСР були сконструйовані за зразками іноземних авто. Надалі систематичне копіювання дизайну автомобілів набуло масового характеру.

А почалося все 31 травня 1929 року, коли урядова комісія СРСР підписала з американською компанією Ford Motor Company ліцензійний договір на збірку легендарного легкового автомобіля середнього класу “Ford Model А”. Цей перший радянський легковий автомобіль масового конвеєрного складання випускали з 1932 по 1936 роки на Ґорьківському автомобільному заводі імені В. Молотова під маркою “ГАЗ-А”. А в 1936 році вперше зійшов із конвеєра і “ГАЗ-М-1”, аналог “Ford Model В”.

1940 року конструктори Московського автоскладального заводу імені Комуністичного Інтернаціоналу молоді (пізніше — АЗЛК) був спроектований автомобіль “КІМ-10”, в основу якого покладено “Ford Prefect”. Планувалося, що “КІМ-10” стане найдоступнішим автомобілем для радянського народу, але початок німецько-радянської війни в 1941 році перешкодив цьому, і завод перепрофілювали на випуск військової техніки.

Легендарний “ЗІС-110”, випущений на Заводі імені Сталіна (пізніше — ЗІЛ) у 1945 році, до найдрібніших деталей повторював американський “Packard 180”. “ЗІС-110” став першим радянським автомобілем представницького класу з незалежною підвіскою передніх коліс. У цій моделі, як і у її американського прототипу, була добра шумоізоляція, м’які сидіння, обшиті драпом, система вентиляції й опалення.

У 1946 році вийшов перший масовий радянський автомобіль “Москвич-400”, який був аналогом німецького “Opel Kadett К38”. Деяка частина оснащення для конструювання “Москвича-400” була вивезена з Німеччини, решту обладнання створювали вже на місцевій базі. У 1954 році з’явилася і нова версія — “Москвич-401”.

Німецький “Opel Kadett К38” та радянський “Москвич-400”

1950 року з’явився перший в СРСР шести-семимісний легковий автомобіль, за основу якого було взято “Buick Super”. За рівнем комфортабельності “ГАЗ-12 ЗІМ” мав зайняти проміжне місце між відомою “Побєдою” (ГАЗ-М-20) і “ЗІС-110”.

У 1956 році був випущений “Москвич-402”, схожий на “Opel Olympia Rekord”. Порівняно з попередніми моделями, “Москвич-402” зробив крок далеко вперед: салон моделі був оснащений відкидними сидіннями і радіоприймачем. Однак за основними характеристиками він поступався своїй німецькій післявоєнній “двоюрідній сестрі” — “Олімпії”. Також цьогоріч було ухвалено рішення сконструювати новий легковий автомобіль, яким став “ГАЗ-21 Волга”. За основу “Волги” були взяті “Ford Mainline” та інші іномарки.

У 1959 році була сконструйована легендарна “Чайка” (ГАЗ-13). Цю модель представницького класу спеціально створили як персональний транспорт партійних бонз: перших секретарів обкомів, голів центральних органів виконавчої влади. Автівку також використовували на святкових парадах. За основу моделі взяли американські автомобілі “Packard Caribbean” і “Packard Patrician”. Цього ж року був випущений легковий автомобіль вищого класу “ЗІЛ-111”. За зовнішніми параметрами він копіював “Чайку”, а механічна частина повторювала “Cadillac Fleetwood 75”.

1964 року був випущений “Москвич-408”, аналогічний “Opel Каdett А”. Нова модель вирізнялася шириною та довжиною автомобіля, місткістю, стійкістю і деякими іншими технічними параметрами.