Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

Італійський автомобіль “Fiat-124” та радянський “ВАЗ-2101” (“Жигулі”)

“Москвич-412” зійшов із конвеєра у 1967 році і був схожий на “Opel Kadett В”. Ця модель відрізнялася від попередньої потужнішим двигуном. “Москвич-412” поставлявся більш ніж у 70 країн і став першим радянським автомобілем, який пройшов краш-тест у Франції.

У 1967 році був випущений малосерійний урядовий лімузин “ЗІЛ-114”. За зовнішнім виглядом модель була подібна з американським автомобілем “Lincoln Continental”.

У 1969 році радянські інженери сконструювали “ГАЗ-24”, прототипом якого стали іноземні моделі “Ford Falcon” і “Plymouth Valiant”. А рік потому, в 1970, на новозбудованому Волзькому автомобільному заводі був випущений “ВАЗ-2101” (“Жигулі”), повністю скопійований з італійської моделі “Fiat-124”, що отримала в 1967 році титул “Автомобіль року”.

У 1986 році з’явився новий “Москвич-2141”, який запозичив базу кузова у французького автомобіля “Simca-Chrysler 1308”. “Москвич-2141” був першим радянським автомобілем із п’ятиступінчастою коробкою передач і дволітровим об’ємом двигуна.

Така кількість збігів була зовсім не випадковою — це свідома політика, що її проводило радянське керівництво. Як бачимо, більшість радянських автомобілів — не оригінальні розробки, а всього лиш перекроєні на свій лад американські та європейські моделі.

Відомо, що в 1946 році у США був запущений перший комп’ютер, прототип електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Щоправда, в Німеччині перший комп’ютер створив інженер Конрад Цузе ще до війни, але він не отримав практичного застосування.

У СРСР ЕОМ почали будувати відразу після війни, приблизно тоді, коли англійці й американці. Можна сказати, що перші радянські розробки в галузі обчислювальної техніки були повністю незалежними. Проте так було лише до початку 1970-х років. Після виходу в США у 1964 році комп’ютера ІВМ-360 радянське керівництво вирішило копіювати американську машину під назвою “ЄС”.

Перші комп’ютери серії “ЄС ЕОМ” з’явилися в 1971 році. Випускали їх, зокрема, на заводах у Казані (Казанський завод ЕОМ), Мінську і Пензі. Останні такі машини були зроблені в 1998 році (ЄС-1220). Всього за цей час було випущено понад 15 тисяч машин ЄС ЕОМ.

Надалі у галузі комп’ютерної техніки в СРСР перестали винаходити щось своє, а за старою звичкою бездумно копіювали західні зразки. Іноді проектні інститути спеціалізувалися на різних іноземних фірмах. Наприклад, одне виробниче об’єднання робило копії з IBM PC, а інше — з Apple Macintosh. У СРСР вміли і любили копіювати будь-яку електронну техніку, анітрохи не переймаючись про авторські права.

Багато хто, напевно, пам’ятають чудові електронні іграшки “Ну, постривай!”, які в 1980-х роках були майже в кожній радянській сім’ї. Однак мало хто знає, що ці іграшки були піратського походження, скопійовані й адаптовані до радянських реалій з подібних зразків, розроблених японською компанією Nintendo.

Для того щоб простежити історію їх появи в СРСР, навідаймося спочатку до Японії. Саме там розробникові ігор для компанії Nintendo Гумпею Йокої одного разу прийшла ідея створити подібний пристрій. За легендою Йокої їхав якось у потязі і побачив, як один його супутник розважав себе тим, що натискав на клавіші калькулятора. Саме тоді й виникла ідея створення мініатюрної електронної гри, яка б могла також виконувати функцію годинника і яку можна було б усюди брати з собою. Така ідея сподобалася керівництву Nintendo, і в 1980 році гра вийшла під назвою Game & Watch. Існувало декілька різновидів Game & Watch, але кожен з них дозволяв грати лише в одну гру, що було обумовлено використанням сегментованого рідкокристалічного дисплея.

Незабаром новинка потрапила в поле зору представників радянського уряду, і було вирішено випустити власну гру такого типу. Недовго думаючи, Міністерство електронної промисловості СРСР вирішило закупити кілька примірників японської гри і віддати її на завод “Електроніка” для всебічного вивчення. Так, методом копіювання і з’явилася на світ радянська версія Game & Watch під назвою “Ну, постривай!”

Випуск гри був налагоджений у 1984 році на заводі “Дифузант” в Орлі. Гру створили на вітчизняній елементній базі, і незабаром вона стала дуже популярною по всьому Радянському Союзу.

Комп’ютер Apple II, уперше випущений в США в 1977 році, зробив невелику компанію одним із лідерів ринку персональних комп’ютерів, а її засновників — мультимільйонерами. Всього за період виробництва було випущено близько 6 мільйонів таких комп’ютерів.

А тим часом, незважаючи на залізну завісу, в СРСР доволі швидко ознайомилися з цією машиною, і радянське керівництво вирішило, що подібний комп’ютер не буде зайвим і для радянських громадян. Так, на початку 1980-х років у профільному НДІ обчислювальних комплексів був “розроблений” власний персональний комп’ютер “Агат”, за основу якого було взято архітектуру і програмне забезпечення Apple II.

“Агат” позиціонували як навчальний комп’ютер, був оснащений накопичувачем магнітних дисків і укомплектований двома ігровими пультами. Разом із комп’ютером користувачі отримували операційну систему Apple DOS 3.3 й інтерпретатор мови Basic, а також деяке інше програмне забезпечення. Щоправда, через особливості архітектури (комп’ютер збирали на вітчизняній елементній базі) “Агат” не здатний був виконувати програми, створені для оригінального Apple II.

Серійне виробництво почалося в 1984 році і тривало аж до 1993 року. Цікаво, що, незважаючи на