Українська література » Публіцистика » Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Читаємо онлайн Слово після страти - Вадим Григорович Бойко
«Гюнтер Крюгер». Вони були 70 см завдовжки. На білій ручці малася ремінна петля, яку надівали на кисть руки. На другому кінці палиці в каучук було залито 200 грамів свинцю. Від удару такою палицею по голові в'язень або ж втрачав свідомість, або вмирав. ">[47] по чому попало, ще й наказував своїм писклявим голосом: «Вирівнюй ряди!»

Де вже тут було думати про ряди. З десяток в'язнів з розбитими до крові обличчями лежали на землі і глухо стогнали, інші вужами звивалися, намагаючись уникнути Бандитових довбешок.

Та ось заревіла сирена — вечірній аппель. З блока висипало дві тисячі в'язнів. Вони миттю вишикувалися, утворивши двадцять квадратів по сто чоловік у кожному: десять у глибину і десять у ширину. Двадцята сотня була неповна. Померлі «природною смертю» залишалися лежати в туалетній кімнаті.

Озирнувшись, я побачив такі самі квадрати біля всіх блоків. Аж моторошно стало: територія табору була заповнена живими смугастими квадратами! Боже праведний! Скільки ж тут в'язнів! Суцільне людське море! Тисячі людських життів згасає в Освенцімському пеклі! Це так приголомшило мене, що я навіть забув про плани самогубства.

Після аппеля нас завели в блок. Почався розподіл по ліжках. Ніяких ліжок, певна річ, не було. Замість них — чотириповерхові дерев'яні нари, так звані вагонки, на яких впритул один до одного лежали паперові матраци, наповнені, зіпрілою солом'яною потертю або стружками. Кожен матрац розрахований на чотирьох в'язнів, а щоб вони могли вміститися на ньому, вдавалися до хитромудрого способу: спали «валетом попарно». Двоє лягали на бік, притиснувшись один до одного і трохи підкорчивши ноги. Третій і четвертий вкладалися головами в протилежний бік, а ноги клали на першу пару. Такий спосіб розміщення чотирьох в'язнів на одному матраці дотепні французи назвали «спати сардинами». Завдяки цьому в порівняно невеликому приміщенні можна було розмістити сотні людей. То дарма, що вночі вони не відпочивали, а мучились. Головне — розмістити всіх. Серед ночі один із помічників штубового давав команду «підйом!», потім другу — «змінити позу!». Усі переверталися на другий бік.

Дерев'яні колодки (гольцшуги), загорнуті у роби, клали під голови. Вигідно і зручно. По-перше, менше шансів втратити взуття і робу (за це нещадно вбивали), по-друге — швидше одягнешся після підйому, а по-третє — усе-таки хоч щось та є під головою.

Голі в'язні являли собою страхітливе видовище. Це були висохлі напівскелети. Грудна клітка кожного нагадувала пральну дошку — так випиналися ребра. Потворно стирчали ключиці й лопатки, видно було кожен хребець на спині, кожну кісточку. У багатьох на тілі гноїлися рани і виразки, багато хто температурив. Воістину, про абсолютну більшість в'язнів можна було сказати: тонкі, дзвінкі й прозорі.

Блок ділився на дві штуби (відділення), у кожній по тисячі чоловік. Штуба — зал для спання і кілька кімнаток, у яких жили привілейовані в'язні — капо, штубові, писарі. А блоковий староста мав окрему, розкішно вмебльовану кімнату.

Неважко уявити, як тісно було в блоках. Випари немитих тіл і гнійних ран робили повітря нестерпно смердючим. Ніхто не дотримувався жодних правил елементарної гігієни, та їх і не можна було дотримуватися, хоч би й хотіли. Тим часом на стінах серед інших гасел олійними фарбами було написано: «Чистота — запорука здоров'я».

Крім усього, страшенно дошкуляли блохи. Вони цілими сонмищами стрибали по підлозі, по нарах і люто кусали нас. Ніякі дезинфекції і дезинсекції не допомагали. Табірне начальство давно вже махнуло на них рукою, вважаючи боротьбу з блохами безнадійною справою. Інша річ — воші. З ними боролися, бо вони розносили тиф. Власне, боролися не стільки з тією нужею, скільки з в'язнями, в яких під час льойзеконтролю знаходили паразитів. Біля входу до блока красувалося гасло: «Одна воша — твоя смерть!» Його слід було розуміти буквально: завошивілого в'язня без зайвих турбацій відправляли в крематорій…

Сон тісно спресованих людей був важкий і лихоманний. Напівтемрява, неймовірна духота, приглушені стогони, жахливий сморід, марення хворих, їхні крики, — все це створювало враження, що ти потрапив у братерську могилу, в якій разом з мертвими конають сотні ще живих, але вже приречених людей.

У мене розболілися покалічені пальці й побите під час нумерації тіло. Страшенно боліла спина від удару гумовою палицею. Я довго не міг заснути. Перед очима стояли жахливі картини всього побаченого й пережитого за цей день. Приїзд, табір, крематорій, колони напівмерців, візок з голими трупами, дезинфекція, лазня, татуїровка, есесівці, блок 2-А, блоковий Пауль, Вацек, вогні вздовж дротяної огорожі, море смугастих гефтлінгів, трупи в туалетній кімнаті, сморід від горілого людського м'яса, і чорні сніжинки, що літають у повітрі над табором, і, нарешті, цей смердючий зал, ця душогубка в чотири яруси, в якій живцем гнили люди серед мільярдів паразитів… Збожеволіти можна! А скільки разів мене сьогодні били?! І за що? Скільки ж я витримаю в цьому пеклі? Моє існування в цьому світі страждань і насильства здавалося мені зовсім безглуздим. Можливо, вже завтра мене повезуть у крематорій… і мої худі посинілі руки будуть теліпатися і корчитись в останніх конвульсіях… Все побачене й пережите в перші години перебування в таборі настільки приголомшило мене, що я не втримався і заплакав. У думках згадував рідну Сквиру, батька, матір і прощався з життям. Так, плачучи, й заснув…

Прокинувся, коли пролунала команда «підйом!». Одразу відчув, що моїм ногам, які лежали на тілі напарника, стало холодно. Коли помічник штубового дав команду «змінити позу!», мій напарник не відреагував на неї і не перевернувся. Я підліз до нього, помацав рукою висохле тіло. Воно було мертве. Не знаючи, що мені робити, звернувся до сусідів — двох в'язнів, які так само сардинами спали на нашому матраці.

— Він помер. Може, покликати штубового?

— Якщо захотілося скуштувати палиці, то клич, — сказав один із них. — Хай лежить до ранку.


6

Наступного дня ще

Відгуки про книгу Слово після страти - Вадим Григорович Бойко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: