Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Свою коротку промову блоковий щедро пересипав вишуканою, сказати б, художньою лайкою, запозиченою з усіх відомих йому злодійських жаргонів. Плюгавий Вацек дослівно переклав промову блокового спершу польською, а потім російською мовами. Від себе він додав:

— Так от, панове «мусульмани», зарубайте собі на носі: у нас залізна дисципліна і беззастережне виконання всіх розпоряджень начальства. Німці люблять порядок і не терплять розгільдяйства. А ще затямте: досить панові блоковому ворухнути пальцем, щоб будь-кого з вас переселити на той світ через трубу крематорію. Ферштейн?

Ми стояли, боячись поворухнутися.

Блоковий староста Пауль, на прізвисько Бандит, був німецьким кримінальним злочинцем. Він по праву вважався неперевершеним садистом і катом серед найжорстокіших Освенцімських катів.

Освенцімська дійсність була страшна сама по собі. Та ще страшнішою робили її негідники типу Пауля. Тупий, жорстокий, він ні в що ставив людське життя. Катувати й мучити в'язнів було його улюбленим заняттям. Гладкий, незграбний, густо зарослий рудим волоссям, з божевільним поглядом завжди налитих кров'ю булькатих очей, що нагадували очі розлюченого бика на кориді, Пауль самим тільки зовнішнім виглядом наганяв жах на в'язнів. Це був професійний убивця і кат-любитель. Від постійного вживання алкоголю та повсякчасних лайок він зовсім охрип і не говорив, а сичав. Дужий як ведмідь, Пауль одним ляпасом збивав з ніг будь-якого в'язня, а ударом свого пудового кулака по голові вбивав на смерть. Та найбільше він любив душити свою жертву за горло. Робив це неквапливо, з великою насолодою.

У Пауля була якась патологічна потреба когось мучити, дубасити. Нерідко на аппелях розлючений Бандит тараном врізався в колону вишикуваних в'язнів і нівечив своїми кулаками-довбешками десятки людей. У таку мить він ставав схожий на розлюченого бугая, що зірвався з ланцюга.

Сам Пауль вважав себе людиною інтелектуальною, творчою, він навіть зверхньо поглядав на «тупоголових есесівців». Якось, захопившись «творчою роботою», Пауль сконструював портативну розбірну шибеницю з дюралевих трубок. Винахід сподобався гестапо. Громіздка, неоковирна німецька шибениця гітлерівських часів не йшла в жодне порівняння з винаходом Пауля, який спрощував і здешевлював процедуру страти. Переваги нової шибениці були очевидні, і деякий час її творець служив роз'їзним катом. Він гастролював по всій Німеччині разом зі своєю розбірною шибеницею, наче циркач зі своїм реквізитом.

Траплялося, деякі кати відмовлялися страчувати жінок. Пауль був катом універсальним: не кліпнувши оком, міг повісити кого завгодно — чоловіка, жінку, дитину, навіть рідну матір. Сам розповідав, що іноді йому дозволяли гвалтувати жінок, засуджених до страти.

Серед есесівців Пауль вважався своєю людиною. Вони щиро співчували йому: через татуїровку для нього була закрита дорога у війська СС. Історію цієї татуїровки в таборі знали всі.

На початку тридцятих років один досить здібний німецький художник відкрив у Берліні власну художню майстерню й салон. Та невдовзі збанкрутував, спився і потрапив до в'язниці, а звідти в концтабір поблизу Гамбурга. Там він зайнявся татуюванням в'язнів, і слід віддати йому належне, робив це артистично.

Дізнавшись про здібного татуювальника, начальник табору вирішив зробити на ньому бізнес. Він дозволив художникові відкрити «майстерню», забезпечив його потрібним матеріалом і клієнтурою, а левову частку прибутку забирав собі. В «майстерню» плавом попливли моряки й портові вантажники, які вважали, що кожна порядна людина повинна прикрасити своє тіло художньою татуїровкою.

До цього ж табору за вбивство потрапив і Пауль. Злигавшись із зграєю картярів і злодюг, він одного разу догрався до того, що програв своє життя. Йому мали відрубати голову. Плачучи, Пауль благав помилувати його. Він погоджувався стати рабом картярів. Пауля помилували, а щоб він пам'ятав про своє рабське становище, вирішили розмалювати все його тіло порнографічною татуїровкою. Кілька тижнів художник працював з натхненням, перевіряючи на Бандитовій шкірі свої здібності й нестримну фантазію. Робота вдалася на славу, і Пауль став ходячою виставкою порнографічного мистецтва. На всьому його тілі не залишилося й цятки нерозмальованої шкіри. Чого там тільки не було!..

Коли Пауля привезли в Освенцім і повели на таврування, есесівці розгубилися, не знаючи, де ж виколоти йому Освенцімський номер. Лагерфюрер дозволив Паулю, як виняток, бути без номера. Обмежилися тим, що на куртку нашили цифру 21. Пауль пишався тим, що він ветеран Освенціму, бо прибув сюди з першою партією в'язнів ще в 1940 році.

Тривалий час він був об'єктом паломництва есесівців, які приходили в блок з єдиною метою: подивитися на унікальну татуїровку. Оскільки потік «екскурсантів» не зменшувався, Паулю для зручності дозволили в блоці та біля нього ходити в самих трусах, за винятком вечірнього і ранкового аппелів, коли він одягався, щоб по формі віддати рапорт Ауфмейєру.

Навіть у такому пеклі, як Освенцім, Пауль жив розкошуючи. У нього було не менше десятка піплів[46]. Вони робили йому масаж, манікюр, педікюр і завивку волосся. Спеціальними опахалами із страусового пір'я піплі одганяли від Пауля мух, коли він відпочивав, і невтомно обмахували його в спеку. Йому ніколи не бракувало ні вишуканої їжі, ні добірних коньяків та вин. Іноді він розчулювався, і, блаженно закотивши очі, слухав музику, або ж сам грав на подарованій йому Ауфмейєром губній гармошці.

Таким був наш блоковий Пауль, вишуканий садист і катюга.

Блокфюрер дуже цінував його. Він часто-густо дозволяв собі випивати з Бандитом прямо в блоці, навіть ходив із ним у будинок розпусти, спеціально створений для есесівської охорони та «передових» гефтлінгів типу Пауля. «Клієнтів» у цьому закладі обслуговували німецькі повії і молоді єврейки. Заклад містився на другому поверсі двадцять четвертого блока, розташованого неподалік від центральної брами Аусшвітцу поряд із адміністративними будівлями.

Освенцімський будинок розпусти було відкрито офіційно за наказом головного коменданта всіх Освенцімських таборів Рудольфа Гесса в перший день різдва 1943 року. Першими його відвідувачами були есесівці. Саме в такий спосіб вони