Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Розрахунок мій показався правильним. Першого добровольці помітили пор. Павловича й їх застава, що стояла на східньому краю села, відкрила по нім вогонь із кулемета й рушниць. При першій же черзі з кулемета пор. Павлович, а разом із ним і пор. Чорноморець заатакували застави добровольців і захопили й праву й головну застави (ця остання здалася пор. Чорноморцеві без стрілу). В той самий момент я зі своїми людьми кинувся до батерії, яка повернула була одну гармату на стацію, а другу на мене, але не встигла дати ніодного стрілу, як ми були вже на батерії. Я наказав командирові добровольчої батерії негайно здати мені гармати, бо інакше моя батерія зараз же відкриє вогонь по стації й селу і знищить увесь їх полк (розуміється я ніякої батерії не мав). Наказавши адютантові запрягти коні в гармати й виправити їх на ст. Перехрестівку, я виїхав на стацію й наказав усім добровольцям негайно скласти всю зброю на ст. Затишшя, бо невиконання ними мого наказу, примусить мене до атаки їх Лубенським полком, який нібито стоїть у резерві оттут-же за горбочком (1000 кроків від села). "Осипчук! Передай командирові Лубенського полку щоб при першому стрілі в Затишші заатакував стацію й село і нікого не щадив." Другого ординарця я післав на Перехрестівку, щоб моя боса команда їхала якнайскорше ешельоном до Затишшя розбирати зброю.

Добровольці покірно почали зносити зброю й складати її на стації. Командир їхнього полку не міг витримати цієї образи й, зайшовши в кабінет начальника стації, застрелився. Він похований там-же на ст. Затишшя й йому віддані всі належні військові почести. Коли приїхала моя беззбройна команда (добровольці спочатку думали, що то їде броневик), то добровольці не могли своїм очам вірити, що тільки тепер я дорівнююся до їх сил і що вони склали зброю перед якимись 70 козаками. Так щасливо почалася кампанія Волинської дивізії проти добровольців у 1919 р.

Є багато людей, що обвинувачують мене в наскоку на добровольців, але я вважаю, що зі становища кавалерійського начальника я інакше не міг поступити. Раз добровольці відкрили по моїй частині вогонь, цебто розпочали бій, я, маючи на увазі свої мізерні сили, міг розрахувати тільки на блискавичний удар по всіх головних пунктах розташування добровольців, а саме: І. команда (стація), батерія, поготівля (стація й застави), що мені й вдалося. Подруге, як виявилося з відібраних у добровольчому полку секретних наказів Одеського штабу добровольчої армії, наказувалося обходитися з нами так само, як і з большевиками. По-третє, день перед моєю рекогносцировкою на ст. Затишшя, добровольці зробили наступ на ст. Христинівку й захопили її у нас, теж без попередження нашої команди. Таким чином звалювати на мене вину, що я був причиною війни між У.Н.Р. і добровольцями, немає абсолютно підстав."

Я особисто охоче вірю оповіданню полковника Аркаса тому, що всі інші досліди показують, що генерал Май-Маєвський, Бредов та інші трималися своєї власної лінії й вели в війську явну пропаганду проти українців, хоч у самому війську, за виїмком певних відділів — вони не мали успіху.

Розділ IV
Переговори

Добрармія з внутрішньо-політичних мотивів змушена прийняти делеґацію від армій Соборної України.

Переговори 13. IX. на Посту Волинському. Поворот нашої делегації до своїх військ ледве не коштував життя всім її членам.

Тимчасом і в денікінців марево популярности маршу на українські землі починає помалу розвіюватися, бо їх запілля у небезпеці: великотисячні повстанчі загони починають господарювати й на його комунікаціях з таким-же успіхом, як недавно перед тим у большевицькому запіллю.

Роля повстанців стає очевиднішою. Не спинятимусь на участі їх у боротьбі, що повним ходом розгорталася по обох берегах Дніпра, бо цікавий читач знайде про це чималий матеріял у численних авторів. Годі, розуміється, заперечувати й значіння армії Махна, бо тоді був такий, стан річей, що мала частина приложена своєчасно до певних зусиль, могла вже відогравати рішаючу ролю, а махнівці були знамениті вояки, добре озброєні та сильні своєрідною тактикою. І от із метою розкладу повстанчого руху, Штаб Добрармії робить спробу порозумітися з українцями.

З початком вересня він сповіщає Уряд УНР., що делеґацію нашу запрошується 13.IX. на переговори кудись у район Київа.

***

Під час моєї службової візити С. Петлюра передав мені папір, де були виписані шість головних точок, що визначали моє завдання. Ось вони:

1. Головна Команда українських військ перша в світі розпочала боротьбу з большевиками та провадить її протягом двох років; 2. Вона завжди змагала до утворення загального протибольшевицького фронту; 3. В сучасний момент Головна Команда українських військ вважає большевиків найсильнішим ворогом; 4. Боротьба між двома протибольшевицькими арміями буде лише на користь большевикам; 5. Зі свого боку Головна Команда УНР зробила все, щоб оминути сутичок із військами Добр-армії: призначила особливу комісію для встановлення демаркаційної лінії, залишила Київ, не бажаючи непорозумінь; 6. Комісія має уповноваження на вирішення чисто військових питань, а тому просить комісію Добрармії висловити в цій площі свою думку щодо утворення демаркаційної лінії та спільної акції проти большевиків.

Директиви малювали ясну позицію, що не вимагала коментарів, проте наважуюся й питаю Головного Отамана: "А що, коли вони — просто скажуть — федерація, а потім військова угода". С. Петлюра глибоко замислився, чую, наче про себе сказав: "Ну, яка федерація…" далі наступила знову глибока задума; я, як у штучному тумані… розумію, що розходиться про дуже болюче місце — схиляюсь, кланяюсь і відхожу.

***

Делегація наша доповнилася ще представником від Галицької Армії сотн. Мечником та в визначений день виїхала нашою панциркою в напрямку на Хвастів. Десь на полустанку в невтральній смузі нас перебрала панцирка Добрармії, більшість вояків якої, як виявилося, була з наших-же земляків.

На стації Хвастів ми були лише пополудні. Полковник терець обявив нам, що мабуть мине певний час,

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: