Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
Отамана В. Тютюнника,[21] на той час командарма УНР., який підійшов на кінець наших розмов, я бачив лише хвилево й міг обмінятися з ним тільки кількома незначними словами.
Вінниця. — Начальна Команда Галицька. Спиняюся довший час у ген. Тарнавського. Обідня пора. Зустрічають мене біля столу скромненько, але порядно уряджему — подробиця на ті часи не зайва; щільно оточені булавною старшиною, ми говорили цілком свобідно, без жадних але, бо багато спільного було пережито. Відчувши завелику переоцінку денікінських сил та перебільшену популярність його діла, я спробував довести старшинам противне, а саме, що за зовнішністю Добр-армії ховаються великі хиби морального й політичного значення, що саме ідеологічне заложення їх творить основу неминучого розкладу. Говорили ми чимало й про наші внутрішні дефекти, болі, незгоди, суперечки; згадували Галицьку кампанію, порівнювали. Вкінці з жалем лишаю місце постою.
Хвастів (околиця) — місце постою Ком. Київської групи ген. Кравса.
Не вважаючи на свої перші тактичні успіхи, був ген. Кравс песимістом, а спірався в своїх доведеннях головно на цифри, на безрадне становище інтендантури, дезорганізацію запілля, ролю Антанти в подіях на Сході, тощо. Мені було дуже шкода цього коменданта, який здається й родився на те, щоб ніколи не покидати свого чільного становища; його доведення були мильні лише щодо того, що поза Галицькою армією був нібито вічно безнадійний хаос.
Щодо зразкового стану Добрармії, то перечитуючи
спомини генер. Кравса, бачу, що ближчий стик з останньою привів його до протилежних думок. Так на ст. 68. "Споминів", описуючи розклад групи генер. Бредова, нотує: "Денікінці, попри яких революція перейшла так, як би безслідно, нічого з неї не скористали, ані нічого не навчилися…".
Розділ ІІІНовий бій коло Київа
Моменти з походу.
Київ (З0.—31. VIII.) в українських руках; вражаючі оперативні контрасти. Генерал Кравс — делегат волею обставин.
Гармати почали самі стріляти.
За цей турботний час фронт оперативно жив — наступав проти сов. армії (10.—20. VIII.); пізніше він був поставлений перед необхідністю й собі вирішувати питання миру чи війни з Добр-армією.
3 ріжних споминів знаємо, що нашою ударною групою, яка мала розбити XII. совітську армію, а потім обсадити Київ зо всіма переправами цього району була збірна група ген. Кравса в складі І. і III. корпусів УГА та Запорізького корпусу (полк. Сальський).
Ген. Кравс у своїх споминах увесь час підкреслює, як його турбувало питання відношення до Добр-армії, бо щодня можна було чекати того, що обидві армії зустрінуться.
І дійсно 24. VIII., коли армійська група була вже в 40 кілом. від м. Києва (із південного заходу й півдня), праве крило її — восьма Запорізька дивізія — дійсно прийшла у Білій Церкві до бойового стику з 2. козачою Терською бриґадою групи ген. Бредова; а тому що вже був даний наказ: "за всяку ціну обминати ворожих виступів" (ст. 23.),[22] команда восьмої дивізії хотіла визначити з полк. Бєлогорцевим ком. Терської бриґади демаркаційну лінію, але з його сторони не зустріла прихильности.
Після порозуміння штабів обох армій, були вислані командою групи 24. VIII. парляментарі (старшини УГА), з якими полковник Бєлогорцев вже згодився пертрактувати.
Тої ж ночі було усталено демаркаційну лінію: Устинівка — Барахати — Обухів (всі місцевості денікінські). На 26. VIII., коли група, яка при рішенню свого завдання, вибрала методу наглого нападу на сов. арм. одержує від штабу армії УНР з Камянця Подільського телеграму: "під ніякою умовою не йти вперед, поки не прибуде І. корпус УГА"; рівночасно одержано було групою телеграму від Начальної команди УГА, яка повідомляла про приїзд місії під проводом генерала Омеляновича Павленка для переговорів з денікінцями[23].
Отже, пише ген. Кравс, з плянованого нами наглого удару нічого не вийшло. Добр-армія, що вже 24. VIII. була на лінії: Полтава — Ромодан, одержала значну перевагу. Не проґавила цього часу й сов. армія. Вони скріпили свої сили ще на 20.000 вояків і самі під проводом т. ком. Солодуба перейшли 29. VIII. в контрнаступ проти групи ген. Кравса.
По прибутті І. корп. УГА — 29. VIII. армійська група ген. Кравса (40.000 рушниць, 2.000 шабель, 35 легких і 6 тяжких батерій продовжувала наступ (диспозиція на ст. 27–28).[24] Оборонець Києва був розбитий і переслідуваний; а 31.VIII. наші війська по диспозиції мали обсадити саме місто та всі переправи через Дніпро…
Тут, оповідаючи за наглий уступ наших військ, ген. Кравс узнає, що VII. запорізька дивізія та II. бригада УГА спізнилася виконати наказ групи й обсадити всі причілки на Дніпрі (лівий беріг). Цю хибу зручно використав ген. Штакельберг, якій командував передовими частинами ген. Бредова; отже Дніпро добровольці форсували без бою. Оцінюючи цю хибу, ген. Кравс все настоює, що вона цілком криється з основною хибою, себто спізненням наступу групи на чотирі дні.
Здивування й кількагодинне замішання (несподіваний вогонь по наших частинах, які мали наказ: "за всяку ціну уникати…" і т. д.) коштували українській стороні,