Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм
Ми мали лише один план воєнних дій, і він був суто оборонним: відповідно до нього концентрація війська цілковито ґрунтувалася на оборонних завданнях. Твердження, що Фінляндія готувала наступальну війну, не відповідає дійсності. Те, що перша наступальна операція на півночі від Ладозького озера розпочалася аж за три тижні після початку війни, а наступна, наслідком якої стало визволення Виборга й Карельського перешийка, ще за три тижні, зумовлювалося тим, що військо довелося перегруповувати для наступу.
Транзитний рух німців через Лапландію, який ще наприкінці весни становив лише кілька тисяч відпускників і хворих, останнім часом набував дедалі більших масштабів. Коли розпочалася мобілізація, рух транспорту перевантажив нашу рідку мережу комунікацій, що призвело до серйозних затримок. Аби впровадити порядок у цьому всьому, я домовився з німцями, щоб вони перейняли на себе постачання дислокованого на півночі Фінляндії ІІІ корпусу. Виклавши цю справу президентові республіки, я 15 червня наказав підпорядкувати корпус, щойно закінчиться його концентрація, німецькому командувачеві. Водночас я звелів командувачеві корпусу негайно зв’язатися зі мною, на той випадок, якщо йому всупереч нашій гадці надходитимуть оперативні накази німців.
Повідомлення, що Німеччина розпочне воєнні дії проти Совєтського Союзу, і то вже завтра, надійшло увечері 21 червня. Застережних заходів було вжито в останній момент.
Раннього ранку 22 червня 1941 року німці перетнули кордон СССР, й о 6:00 по радіо було передано відоме звернення Гітлера, у якому він зокрема заявив, що фінляндське й німецьке військо на узбережжі Північного Льодовитого океану стоїть пліч-о-пліч, боронячи фінляндську землю. Зважаючи на те, що Фінляндія не зобов’язувалася вступати у війну разом з німцями і неодноразово категорично наголошувала їм на цьому, Гітлер не мав жодного права робити таку однобічну заяву. Я не можу позбутися думки, що він це зробив з метою поставити Фінляндію перед фактом, і це спровокувало б напад росіян. Але з другого боку я певен, що в будь-якому разі його було не уникнути.
Уранці 22 червня росіяни почали низку атак, бомбардуючи й обстрілюючи суто фінські об’єкти. О 6:05 вони скинули бомби на фінські панцерники під Соттунґою, о 6:15 — на форт Альшер на архіпелагу Турку, а о 6:45 — на транспортні судна під Корппо. О 7:55 запрацювали російські батареї на Ганко. У Петсамо одне судно зазнало артилерійного обстрілу, і росіяни відкрили там вогонь на наш бік державного кордону.
Щоб роз’яснити позицію Фінляндії, міністерство закордонних справ розіслало того самого дня нашим представникам за кордоном — зокрема і в Москві та Берліні — циркулярну телеграму. У ній ішлося про те, що Фінляндія має намір залишатися нейтральною, але оборонятиметься в разі нападу СССР. Цю заяву було повторено два дні по тому в ще одному повідомленні для посольств. Позаяк Вільгельмштрасе на прес-конференції 24 червня оголосила, що з позицією Фінляндії не все зрозуміло, а тому її наразі вважають нейтральною стороною, нашу заяву взяли ad notam і в Німеччині. У британському парламенті міністр закордонних справ Іден заявив, що Англія вважає Фінляндію нейтральною і що, наскільки відомо, у фінсько-російських стосунках нічого не змінилося.
Унаслідок атак фінляндської території, які відбулися 22 червня, міністр закордонних справ подав ноту протесту. Однак посол СССР у Гельсінкі відмовився прийняти її і стверджував, що жодних бомбардувань не було — навпаки, фінські літаки зафіксовано над російською територією! 23 червня посла Фінляндії в Москві Гюннінена запросили до комісара закордонних справ Молотова. Той звинуватив фінів у тому, що вони відкрили вогонь по Ганко і літали над Ленінградом, де один з літаків було збито; утім, як він визнав, виявилося, що то німецький. Гюннінена закликали негайно з’ясувати, чи має намір Фінляндія лишатися нейтральною. Російська влада зробила так, щоб телеграму міністра до уряду було затримано аж на добу, а коли росіяни невдовзі по тому перервали телеграфний зв’язок, не існувало ніякої можливості доправити відповідь.
Отже, росіяни, як і на початку Зимової війни, перервали зв’язок і унеможливили мирну розв’язку. Звинувачення Молотова і цього разу не мали жодного підґрунтя. Мабуть, уже тут доречно наголосити, що категорична заборона літати над Ленінградом, яку я зробив нашим військово-повітряним силам, залишалася чинною всю війну 1941–1944 років.
Порушення кордону, бомбардування й артилерійний обстріл з Ганко були спорадичними явищами. Але 25 червня російська авіація здійснила масштабні налети на десять міст у південній і центральній Фінляндії, зокрема Гельсінкі й Турку, а також на кілька відкритих промислових центрів і населених пунктів. Інтенсивність цих налетів показує те, що того дня наше військо збило не менш як 26 бомбардувальників. Було втрачено чимало людських життів, не кажучи вже про матеріальну шкоду. На державному кордоні російські піхота й артилерія відкрили вогонь. Усі ці дії набули такого характеру, що їх уже не можна було трактувати як поодинокі операції з ініціативи нижчих командирів. До того ж майже всі спрямовувалися на суто фінські об’єкти і на ті частини країни, де не було німців, тож стало очевидним, що Совєтський Союз розпочав воєнні дії проти Фінляндії.
Уряд мав намір 25 червня оголосити в парламенті про свою ухвалу тримати нейтралітет Фінляндії. Виступ прем’єр-міністра був готовий 24 червня ввечері, але події наступного дня змусили переглянути це питання, і тепер не лишалося нічого іншого, як констатувати, що СССР почав планомірні воєнні дії. Доповідь, яку того самого вечора зробив прем’єр-міністр, мала наслідком одностайний вотум довіри урядові, коли й парламент зі свого боку констатував, що Фінляндію знову змушено вдатися до оборонної війни.
Військо дістало право відповідати на вогонь, але йому заборонили переходити кордон до 24:00 28 червня.
25 червня Ставку було переміщено до Міккелі. Утретє керівництво збройних сил дислокувалося в цьому ідилічному містечку.
Початок війни не став несподіванкою для будь-якого мислячого громадянина Фінляндії, і народ одностайно підтримував уряд і парламент. Кожен розумів, що нас вимусили до ще однієї боротьби до загину і що ми потребуємо всієї потенційної допомоги. Якби не Зимова війна і п’ятнадцятимісячна «холодна війна», постанова проблеми була б інакшою. Безперервний тиск і погрози, втручання в наші внутрішні справи й неодноразові приклади ненадійності росіян не могли не породити підозри щодо намірів СССР. Ще раніше фінляндський уряд усвідомив, що без підтримки з-за кордону неможливо забезпечити існування й суверенітет країни. Після Московського миру Фінляндія шукала підтримки в формі оборонного альянсу
