Про славних жінок - Джованні Боккаччо

вона й склала повноваження, все ж зберегла величність свого духу і перейнялася надією знову перебрати владу в свої руки, якщо завоює прихильність оптиматів золотом. За час правління вона зуміла нагромадити значні статки, заховавши їх у своєму палаці, де й відбувала заслання, і так могла таємно схилити на свій бік усіх високопосадовців імперії. Великими дарунками переконавши їх у своєму задумі, влаштувала так, що ті люди, які знімали її з посади, схопили її сина Константина і позбавили його зору. В такий спосіб горда жінка повернула собі владу, яку колись у неї відібрали. Константин, захворівши, швидко помер.

Ірена царювала знову п’ять років, і знову Никифор підняв бунт уже проти неї, оточивши імператрицю в Елевтерійському палаці. Він уже отримав імператорську діадему від Ахарізія, Константинопольського патріарха, і тоді за підтримки патриціїв Леона і Трифіла, а також священнослужителя Сикопея, яких Ірена нещодавно зробила багатими, підійшов до неї із вкрадливими лестощами. Ірена, зрозумівши, в чому справа, не просила залишити їй нічого з імперії, окрім палацу, в якому жила; за виконання цього прохання жінка обіцяла Никифору всі скарби, які назбирала. Але нечестивий чоловік, отримавши багатства імператриці, не дотримав своєї обіцянки, а натомість вислав Ірену на Лесбос, де славна жінка і закінчила свої дні у старості.

Інші джерела вважають, що кінець її життя був інакший. Розповідають, що коли мати та син сперечалися за владу, відбираючи її одне в одного, римляни відвернулися від них, передавши владу Карлові Великому,[216] що тоді був королем Франків. Аби об’єднати розділену імперію воєдино, він запропонував Ірені вийти за нього заміж, вона пристала на цю пропозицію. Але коли про це довідався патрицій Евтицій, він доклав усіх зусиль, щоб на трон зійшов Никифор. Замок Ірени обложили, змусивши її скласти повноваження і піти у монастир, де вона й зістарілася.

103. Енгульдрада, флорентійська діва

Енгульдрада походить з роду Равеннатів, що в давні часи дуже славився в нашому місті.[217] Я вважаю за необхідне, і не без вагомих на те причин, зарахувати її до славних жінок за видатну відвагу, яку вона виявила перед римським імператором, захищаючи свою чистоту.

На якесь велике свято Енгульдрада, разом з іншими флорентійськими матронами, була у храмі, що спочатку був присвячений Марсу, а згодом істинному Богові й названий іменем Йоанна Хрестителя. Саме тоді до храму зайшов Оттон IV,[218] римський імператор, що в той час випадково проїздом був у Флоренції, разом із великою свитою придворних, щоб своєю присутністю побільшити значущість і враження від свята. Сидячи на високому троні та оглядаючи чудове оздоблення храму, строкатий натовп людей, що зібрався, матрон, котрі сиділи довкола, імператор випадково зупинив погляд на Енгульдраді.

Подивований красою, невибагливістю одягу, гордою поставою, виваженим поглядом дівчини, імператор не міг не відгукнутися похвальним словом про неї. Тоді він звернувся до Билікона, одного поважаного старого громадянина шляхетного роду, який прославився своєю військовою звитягою, з такими словами: «Що це за діва, дозволь запитати, сидить ось навпроти, перевершуючи, на наш погляд, усіх інших своєю красою?» На що Билікон, усміхнувшись, улесливо мовив: «Ясновельможний імператоре, якою б гарною вона не була, все ж, якщо ваша воля, то за моїм наказом вона вас поцілує».

Щойно ці слова долетіли до вух дівчини, вона тут же обурилася, розгнівавшись на батька, що він так легковажно висловлює свою думку про її гордість та про збереження дівочої чесноти. Не могла стримати образи: багрянцем налилося лице дівчини. Навіть не дочекавшись відповіді імператора, піднялася, з-під лоба кинувши на батька погляд і відразу опустивши очі в землю, мовила смиренним, однак упевненим голосом: «Припини, прошу тебе, мій батьку, так говорити; зарікаюся, якщо не застосовувати сили, ніхто, крім того, кого ти поєднаєш зі мною святим законним подружжям, не отримає того, що ти так марнотратно роздаєш».

О благий Боже! Великодушний чоловік ніколи не дозволить безслідно пропасти бездоганному слову, мовленому від чистого серця. Цезар на деякий час завмер в зачудуванні. Врешті, незважаючи на різницю між германською і варварською мовами, імператор зрозумів позицію дівчини, відчувши в її словах духовну святість і чистоту серця. Довгою промовою вихваляючи справедливе обурення дівчини і її відповідь, наказав послати за Гідоном, юнаком шляхетного роду, і щоб дівчина довго не чекала на когось, кому могла б законно і добровільно віддати свій поцілунок, представив юнакові Енгульдраду, дівчину в квітучому віці, а також її батька, який висловив свою вдячність, від себе додав чудові дари, одружив молодих і аж тоді поїхав. Імператор вважав, що справедлива і гідна відповідь вкорінюється не тільки у таїнстві дівоцтва, а випливає з могутнішого джерела чесноти, що відкривається завдяки силі справедливого обурення. Саме тому він вважав, що дівчина якнайбільше заслуговує цезаревого дару.

Так дівчина, увійшовши до храму з думкою про непорочну чистоту, повернулася до батьківського дому заміжньою – на превелику радість усіх своїх рідних. З перебігом часу Енгульдрада народила багато дітей, після своєї смерті залишивши чоловікові чудове родинне гніздо, прекрасних наступників, нащадки яких живуть і сьогодні.

Я пишу це, щоб дорікнути сучасним дівчатам, які хизуються своєю легковажною поведінкою і неприборканими звичками, пориваючись обіймати кожного, хто закликає їх щонайменшим поглядом чи порухом.

104. Констанція, римська імператриця і королева Сицилії

Констанція, римська імператриця,[219] якийсь період на цілий світ сяяла з вершини свого правління. Оскільки подібність її слави до слави інших жінок применшує подив споглядаючих, тому для прославляння цієї жінки в наш час необхідно віднайти якусь іншу причину: це зробити неважко. Адже якщо немає іншої заслуги, то Констанція прославилася своїм єдиним сином.

Була вона донькою Вільяма, славного на той час короля Сицилії. Багато хто стверджує, що на пологах був присутній калабрійський абат Йоаким, наділений пророчим даром: він повідомив королю, що його новонароджена донька спричиниться до занепаду сицилійського королівства. Вільям, приголомшений і переляканий таким пророцтвом, повірив у його слова і з тривогою на серці почав домислювати, яким чином таке може трапитися через жінку. Оскільки нічого іншого, крім чоловіка чи сина, король не міг передбачити, тому вирішив, переймаючись долею свого королівства, докласти всіх зусиль, щоб відвернути загрозу. Аби позбавити доньку можливості вийти заміж