Про славних жінок - Джованні Боккаччо

Говорять, що після тріумфу, який прославився багатою здобиччю і помпезністю, Зеновія жила до старості як звичайна жінка в товаристві римських матрон разом зі своїми синами. Сенат надав їй помешкання поблизу Тибурна, яке згодом від її імені стали називати Зеновіаною. Це неподалік від палацу Божественного Адріана, у районі, який місцеві жителі називають Конха.

Хоча ім’я Йоанн, як видається, є чоловічим, але тут йдеться про жінку, що так звалася. Нечувана зухвалість цієї жінки прославила її на цілий світ, зробивши відомою для нащадків.

Деякі автори стверджують, що її батьківщиною був Могонтіак;[208] немає жодних свідчень про її справжнє ім’я, однак дехто стверджує, що перед прийняттям понтифікату вона називала себе Гілбертом. Деякі джерела розповідають ось що. Ще коли вона була дівчиною, її покохав якийсь молодий студент, закохалася і вона: настільки, що забула про дівочу скромність та жіночий страх і потай втекла з батьківського дому. Одягнувши хлопчачий одяг, змінила ім’я й ані на крок не відступала від свого коханого. Разом з ним подалася на науку в Англію, де всі сприймали її за клірика: так вона служила Венері та іншим всіляким наукам.

Раптова смерть забрала від неї коханого. Але дівчина, відкривши у собі світлий розум і знаходячи насолоду в навчанні, вирішила не відмовлятися від свого чоловічого вигляду, не приставати до когось іншого, не викривати своєї справжньої статі. І далі невтомно присвячуючи себе навчанню, стала настільки освіченою в галузі вільних і святих наук, що своїми знаннями перевершувала всіх інших.

З часом, подорослішавши і озброївшись блискучими знаннями, дівчина подалася з Англії в Рим. Упродовж кількох років вона викладала вільні науки[209] для широкої аудиторії відомих слухачів. З часом заслужила, окрім авторитету схоласта, велику повагу за благопристойність і непорочний спосіб життя: усі вважали її за чоловіка. Таким чином її ім’я набуло великої слави. Тож коли Папа Леон П’ятий, закінчивши свій життєвий шлях, відійшов, за рішенням найвищої ради кардиналів жінку вибрали його наступником, назвавши Йоанном: якби це був чоловік, то іменувався б Йоанном Восьмим.

Неймовірно, але вона не завагалася заступити на престол Рибалки,[210] не побоялася перед іншими здійснювати священні служби, які християнське віросповідання не дозволяло виконувати жінці; впродовж кількох років жінка займала найвищий апостолат, жінка була вікарієм Христа на землі. Але Всевишній змилостивився над своїм нещасним людом: не стерпів, щоб жінка займала такий поважаний пост, щоб керувала людьми і так ганебно задурманювала їм очі. Бог покинув напризволяще ту, що зважилася на такі нечувано неподобні вчинки.

Тоді й приступив до неї диявол, який намовляв її розпочати і поглиблювати таку злочинну зухвалість. Коли жінка, яка про людське око дотримувалася найвищої цнотливості, допалася до найвищої посади понтифікату, її охопило полум’я розпусти. Незважаючи на те, що вона так довго приховувала свою стать, їй не забракло хитрості вигадати спосіб вдоволення жаги. Так вона знайшла того, хто цілком таємно заскочив на Петрового наступника і вдовольнив палючий свербіж. Врешті сталося так, що Папа завагітнів.

Який же негідний вчинок! Яке нездоланне Боже терпіння! А що ж далі? Тій, що змогла так довго затуманювати людям очі, не вистачило хитрощів приховати гріховні пологи. А вони трапилися значно раніше, аніж сподівалася жінка. Пологи сталися привселюдно, без повитухи, під час святкової процесії на свято Вознесіння, по дорозі від Янікула[211] до Латеранського палацу, між Колізеєм і храмом Папи Климентія. Так виявилося, наскільки довго жінка вводила в оману всіх, окрім хіба що свого коханця. На цьому ж місці кардинали відправили нещасну жінку разом з її плодом «до зовнішньої темряви».[212]

Відрікаючись такої нечистоти і засуджуючи її ім’я до вічної неслави, навіть сьогодні, вирушаючи на свято Вознесіння разом з духівництвом і народом, найвищі понтифіки, проходячи попри місце пологів, що по самій середині шляху, з огидою минають його, обходячи провулками і малими вуличками, і аж тоді, коли обійдуть мерзенне місце, виходять на головний шлях і продовжують свій путь.

Ірена,[213] відома афінянка, здобула велику славу своєю незрівнянною красою. Імператор Константин[214] викликав її з батьківщини до Константинополя, одруживши з нею свого сина Леона, відомого також під іменем Леоказар.[215] Після смерті вищезгаданого Константина вона стала імператрицею Рима, народивши чоловікові сина, якого назвала також Константином.

Згодом, коли Леон скінчив свої дні, вона разом із Константином, усе ще зовсім юним, упродовж десяти років чудово справлялася з керівництвом імперією. Але щойно син подорослішав, тут же почав домагатися самостійної влади: як стверджують деякі джерела, Константин усунув Ірену від спільного керівництва на вісім довгих років. Але гордий дух жінки невситимо прагнув влади; у постійних суперечках із сином жіноча хитрість врешті взяла гору. Ірена, впевнена у своїх силах, наказала схопити сина і посадити його у в’язницю під варту: таким чином вона усунула Константина від влади. Так жінка заступила на трон, від якого вся тодішня імперія отримувала законодавство. Прославившись на цілий світ, Ірена успішно правила впродовж п’яти років.

Але друзі Константина врешті виявили невдоволення таким станом справ; тож, заручившись допомогою вірмен, вони скинули Ірену з престолу і, звільнивши Константина з в’язниці, посадили його на батьківський трон. Він же не відплатив матері тим самим, чого зазнав сам від неї: покладаючи великі надії на своїх друзів, не вкинув її до карцеру, а вдовольнився тим, що помістив її в Елевтерійський палац, який вона сама колись збудувала, і надав їй усі її багатства. Всіх прибічників матері, однак, заслав у вигнання.

Згодом Константин розв’язав невдалу війну з болгарами, що дало привід знаті спробувати скинути його і посадити на трон Никифора, його дядька по батьковій лінії. Константин, вибухнувши гнівом, кинувся у принизливу жорстокість: Никифору та Христофору, його братові, повиривав язики. Не зупиняючись, він позбавив очей Алексія, вірменського вельможу, свою власну дружину примусив піти в монастир, а сам узяв собі за жінку Теодоту, свою служницю, яку тут же коронував.

Ірена, зрозуміло, бачила всі ці неподобства. Хоча з примусу долі