Про славних жінок - Джованні Боккаччо
Невдовзі Зеновія доклала невтомних старань до знешкодження Квієта, Макріанового сина, який правив східною імперією від імені свого батька.
Але як тільки Зеновія пліч-о-пліч із чоловіком підкорила всю східну імперію аж до римського кордону, Меоній, двоюрідний брат Одената, убив його, а також Ірода, його сина. Одні вважають, що причиною стала заздрість, інші – що сама Зеновія, часто звинувачуючи Ірода у м’якохарактерності, вирішила позбутися його як претендента на царство, адже мала Геренніана і Тимолая, синів, яких народила від Одената.
Меоній очолив імперію, тільки тоді на деякий час усе втихомирилося. Однак невдовзі воїни вбили його, і, оскільки трон залишився вільний, мужня жінка негайно взяла у свої руки те, чого так довго прагнула. Її сини були ще зовсім дітьми, тож вона покрила свої плечі імператорською мантією, одягнула царські відзнаки і правила імперією від їхнього імені значно довше, аніж пасувало її жіночому родові. І не була вона слабким правителем: не зважилися виступити проти неї ані Галіен, ані навіть імператор Клавдій, що був після нього. Також і східні народи – єгиптяни, араби, сарацини[204] та навіть вірмени зважали на її могутність і вдовольнялися тим, що зберігали свої кордони.
Зеновія була такою заповзятою в бою, її військова дисципліна була такою суворою, що воїни і поважали, і боялися її однаковою мірою. Перед військом вона з’являлася тільки в шоломі, в походах дуже рідко сиділа в кареті чи колісниці, а найчастіше гарцювала верхи; часом навіть ішла по три чи чотири милі разом з пішими воїнами попереду стягів; не соромилася часом випити вина разом зі своїми полководцями, але часом воліла залишатися тверезою. Полюбляла випити разом із перськими і вірменськими принцами, аби згодом перевершити їх жартами і хитрощами.
Свою цноту зберігала настільки ревно, що не тільки утримувалася від стосунків з іншими, а навіть з Оденатом, своїм чоловіком, поки він був живий, сходилася тільки задля народження синів, як читаємо в давніх авторів. Зеновія настільки відповідально ставилася до цього, що після першого сходження утримувалася від наступного аж доти, поки дізналася, чи зачала дитя, а якщо так, то не дозволяла чоловікові доторкнутися до себе аж доти, поки не приймала очищення після пологів. У разі, якщо не завагітніла, приходила до чоловіка, як тільки її кликав.
Наскільки розважливою була ця жінка! Очевидно, вона вважала, що природа вклала в людей лібідо лише з метою безперервного народження нащадків задля збереження людського роду, а поза тим надмірне пожадання є гріховним. Не часто можна знайти жінку, що сповідує такі принципи.
А щоб служники не відволікали її від прийнятого рішення, не допускала до домашньої роботи нікого, окрім старших добропорядних євнухів, та й то не дуже часто. Зеновія провадила життя за всіма царськими звичаями: у великих розкошах, з царською пишнотою; вимагала, щоб її вшановували за перськими звичаями, а бенкети влаштовувала за зразком римських імператорів, на обідах користувалася золотими глеками, інкрустованими коштовними каменями, якими колись, як вона вважала, користувалася Клеопатра. І хоча вона дуже пильно зберігала всі свої багатства, все ж, коли вважала це потрібним, ніхто не дорівнювався до неї у пишнотах і щедротах.
Хоча більшість часу Зеновія витрачала на полювання і вправляння у зброї, це не перешкодило їй знайти час, щоб вивчити єгипетське письмо та грецьку мову, для якої мала наставника – філософа Лонгина.[205] Обізнаність із цими мовами надала їй можливість повністю прочитати й докладно вивчити історію Риму і Греції та різних варварських народів. Але це ще не все; стверджують, що вона створила короткий нарис історії, а також, що, крім своєї мови, знала і вільно володіла єгипетською і сирійською.
Що ще сказати? Зеновія зажила собі такої слави, що коли відійшли імператори Галіен, Авреол і Клавдій Август, а до влади прийшов Авреліан,[206] їх наступник, чоловік величезної відваги, то він зважився повести військо супроти Зеновії, аби відкупити неславу римського народу і відновити втрачену велич. Завершивши маркоманську[207] війну і влаштувавши справи у Римі, Авреліан з надзвичайною ретельністю заповзявся готувати похід на Зеновію. Успішно здолавши багато варварських народностей, врешті підійшов зі своїми легіонами впритул до міста Емес. Безстрашна Зеновія разом із військом була вже напоготові, виступивши проти нього разом зі своїм союзником Забою.
Там зав’язалася велика і довга битва між Авреліаном і Зеновією – не на життя, а на смерть. Врешті, коли стало очевидно, що сили римлян беруть гору, Зеновія разом зі своїм військом кинулася втікати в Пальміру, але ворог швидко взяв місто в облогу. Зрозуміло, що Зеновія не хотіла навіть чути про умови здачі ворогові, тож захищала місто з усім своїм умінням, однак швидко зайшла у безвихідь через нестачу найнеобхіднішого. Пальмірійці не могли встояти супроти сили Авреліанового війська: перехопивши допомогу, що надходила до Пальміри з Персії, Вірменії та Сарацени, римляни штурмом захопили місто. Зеновія разом зі своїми синами подалася з міста на верблюдах у Персію, але воїни Авреліана вислідили і наздогнали їх, доставивши живими до імператора. Цією перемогою Авреліан втішався так, наче звоював найвеличнішого вождя і найстрашнішого ворога республіки, тому й залишив Зеновію для своєї тріумфальної процесії, забравши її разом із синами до Рима.
Авреліан влаштував тріумф у Римі, представивши Зеновію на всезагальний огляд. На процесії, поміж іншими видатними і пам’ятними здобутками, насамперед виставив оздоблену золотом і коштовностями неймовірної цінності карету, яку Зеновія зробила для себе, сподіваючись проїхатися у ній Римом – але не як полонянка, а як повелителька світу, тріумфатор і володарка Римської імперії; однак тепер разом із синами вона йшла перед каретою. Її шию, руки та ноги сковували золоті кайдани; корона, царські шати, прикраси і коштовні камені тиснули додолу: такий тягар, незважаючи на невичерпну могутність, змушував
