Про славних жінок - Джованні Боккаччо

тіло, як це робили римляни, а справив грандіозний публічний похорон за звичаєм східних царів, помістивши забальзамоване тіло в гробницю Юліїв. Сам проголосив промову з ростральної трибуни,[189] довго і докладно вихваляючи жінку, особливими словами описуючи її небачену красу, приписуючи до її славних чеснот багато чудових дарів природи і долі, якими вирізнялася Поппея.

З повагою ставлячись до всіх Поппеїних гараздів, я мав би виступати проти надмірної жіночої м’якості, лестощів, розніженості та слізності – певної та згубної отрути для довірливих душ. Але оскільки я пишу не сатиру, а історію, то хотів би це пропустити.

96. Тріарія, дружина Луція Вітелія

Тріарія не була жінкою, що могла б вихвалятися своїм славним родом, вона прославилася лише як дружина Луція Вітелія, брата Авла Вітелія,[190] римського імператора. Чи то завдяки ревному коханню до свого чоловіка, чи завдяки своїй вродженій невблаганності духу вона була настільки хороброю, що, як видається, заслуговує згадки саме за цю рису, яка суперечить жіночому характерові.

Коли імператор Вітелій та Веспазіан[191] змагалися за владу, одного разу в Террацину, місто вольсків, увійшло багато гладіаторів під проводом якогось Юліана разом з великою кількістю моряків римського флоту під керівництвом префекта Аполінарія. Вони стояли табором неподалік гори Цирцея. Будучи прибічниками Веспазіана, воїни утримували Террацину, однак недбало і безпечно; тому вночі в місто увійшов Луцій, взявши якогось раба за провідника. Так вони раптово накинулись на ще сонних ворогів та жителів міста, що поспіхом хапали зброю. Цієї темної ночі Тріарія увірвалася в місто разом із чоловіком. Прагнучи підтримати перемогу свого мужа, з мечем у руках вона змішалася з воїнами Вітелія – то тут, то там накидаючись на нещасних ворогів: у темряві ночі, поміж вигуків та стогонів, під свистом стріл, серед крові, смерті та останніх схлипувань. Далеко не бракувало їй хоробрості воїна: відвоювавши місто, жінку навіть звинуватили у надмірній жорстокості та зневазі до ворога.

Великі сили подружньої любові наповнювали щирі груди: жодна з таких жінок, якщо йдеться про славу їхнього чоловіка, не відає страху, не пам’ятає про пощаду, не соромиться свого жіночого роду, не зважає ані на час, ані на обставини. Тріарія в ім’я честі свого мужа могла невеликими зусиллями здолати найбільші труднощі, які часто ввергають в жах не тільки жіночок, що зазвичай навіть за білого дня в’януть на руках чоловіка при найменшому шурхотінні миші, а й мужніх та войовничих юнаків. І якщо ця жінка так сміливо кинулася в темну ніч зі зброєю в руках, то чи хтось повірить, що вона прославилася тільки цим єдиним вчинком? Адже сила чесноти, чи на добро, чи на зло, не входить один раз у груди смертних.

Особисто я вважаю, що Тріарія славилася багатьма іншими вчинками, але вони загубилися у віках.

97. Проба, дружина Адельфа

Проба як іменем,[192] так і ділом достойна згадки за її обізнаність в літературі. Незважаючи на те, що нічого не знаємо ані про її рід, ані про походження,[193] багато хто, засновуючись, як я вважаю, лише на здогадах, вважає, що вона була римлянкою; дехто навіть говорить, що походила з міста Орте і що була християнкою, дружиною чоловіка на ім’я Адельф.

Не важливо, хто був її наставником, але очевидно, що Проба блискуче володіла вільними мистецтвами.[194] З-поміж усіх студій найбільше часу приділяла вивченню поем Вергілія. Перечитавши всі твори, стала такою обізнаною з творчістю поета і так добре орієнтувалася в поезіях, що могла переповідати їх з пам’яті, як видно майже з усіх її праць. Якось, читаючи поеми з особливою допитливістю, вона раптом подумала, що на їх основі можна описати всі історії Старого та Нового Завітів прекрасним і соковитим віршем.

Зрозуміло, що породження таких величних роздумів у розумі жінки викликає великий подив, але ще дивовижніше, що вона здійснила свій задум.

Повністю присвятивши себе побожному задумові, Проба повибирала то з одного, то з іншого місця Буколік, Георгік та Енеїди або цілі вірші з одного пасажу, або уривки з іншого, талановито уклала їх на свій лад і настільки органічно розмістила вірші та поєднала уривки, при цьому зберігши віршовий розмір та плинність поезії, що хіба лише хтось дуже досвідчений міг помітити з’єднання. В такий спосіб вона уклала, починаючи від створення світу, всі оповіді Старого й Нового Завітів аж до зіслання Святого Духа – причому настільки досконало, що той, хто не знав би, що це її робота, легко повірив би, що Вергілій був і пророком, і євангелістом.

З усього цього можемо зробити ще один висновок: а саме, що ця жінка була неабияк обізнана зі Святим Письмом або навіть знала його дуже добре. Цього, на превеликий жаль, не так часто можемо сказати навіть про наших сучасників.

До того ж, видатна жінка хотіла назвати свій укладений твір «Центони»,[195] що й ми самі бачимо. І наскільки більше вважатимемо її гідною вічної пам’яті, настільки менше віритимемо, що такий чудовий геній жінки міг створити лише цей твір. Якщо жила вона доволі довго, то, вважаю, мала б створити щось ще грандіозніше, але, на наше нещастя, воно не змогло дійти до нашого часу через лінивість книгопереписувачів.

Як засвідчують деякі джерела, серед її праць були «Центони» Гомера на матеріалі поем співця, укладені з такою самою прецизійністю і на таку саму тематику, як «Центони» Вергілія. Якщо так справді було, то слід розуміти, що вона добре знала, окрім латинської, також і грецьку літературу: очевидно, це помножує заслуги Проби.

Але запитаю тепер: що більше бажав би хтось почути від жінки, яка декламує поезію Вергілія й Гомера, відбираючи з них усе необхідне для своєї праці? Адже наскільки майстерно уклала вона вибрані уривки – нехай поглянуть найосвіченіші мужі, які докладно вивчають Святі письмена: все ж і для них цілком нелегко, а навіть часом і дуже складно з великої розмаїтості Святих писань то тут, то там вибирати ті уривки, які описують життя Христа, укладаючи їх у впорядкований прозовий твір. Проба зробила це на матеріалі поганських поем.

Якщо зважити на жіночі заняття,