Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький

Пам'ятайте, що не важко вступити в ділове партнерство, як і в шлюб, набагато важче розлучитися.

Як я вже згадував, українці не досягли особливих успіхів у діловому партнерстві. Обидва партнери, як правило, чекають більшого від другої сторони. Пізніше, у повсякденній роботі, вони бачать, що їхні плани не здійснюються, наслідки роботи не такі, як хотілося б. Але вони не можуть сказати собі, що обманулися у своїх сподіваннях. Набагато легше звинуватити партнера. Замість того, щоб піти до партнера і відкрито й чесно сказати йому у вічі: «Мені не подобається те або те», вони перестають розмовляти один з одним, що ще більше погіршує ситуацію.

Отже, дуже важливо зафіксувати усі свої можливі сподівання на папері. Найкраще з самого початку передбачити можливі ситуації, обумовивши їх у відповідному договорі, щоб уникнути непорозумінь у майбутньому. Мені доводилося співпрацювати з багатьма партнерами по бізнесу, і я й досі розмовляю з ними майже з усіма, бо завжди дотримувався єврейської приказки: «Будемо жити як брати, а лічити гроші порізно».

Чому я взявся за написання цієї книги?

Не тільки тому, що мені захотілося розповісти про винятково щасливу долю українця, який, потрапивши в далекий і чужий світ, не згубився й не загубився в ньому, а став вельми помітною там людською особистістю.

Не тільки тому, що Петро Яцик – найвидатніший сьогодні український меценат, який стільки зробив для розвитку нашої науки.

Не тільки тому, що його підприємницький досвід заслуговує якнайпильнішого вивчення й освоєння в Україні і може стати цілою школою для наших неофітів бізнесу. І – не тільки тактика й стратегія ведення справ, а й непорушні етичні засади, що тримають підприємництво в надійних цивілізованих рамках (про це ми в Україні сьогодні тільки мріємо, оскільки наш доморощений бізнес – партизанська війна в джунглях економічно-правового хаосу й корупції).

Першою спонукою до написання книги було відчуття рідкісної людської природи Петра Яцика. Є такі особистості, стикаючись із якими, відразу ж бачиш їхню небуденність. Інколи в мене виникало враження: якби Петро Яцик не став такою видатною величиною в світі бізнесу, то неодмінно став би нею в чомусь іншому. Скажімо, в юриспруденції, в економіці чи в політиці (тим більше, що вони йому не байдужі).

Є такий закон: якщо талановита людина за щось береться, то неодмінно в тому виявляється її талант. Вона просто не може робити якусь справу безбарвно і бездарно. Самим своїм талантом вона приречена на це.

П.Яцик та І.Кікта

Я ніде не намагався ідеалізувати Петра Яцика, був далекий од найменшого наміру підгримовувати його. Писав свого героя таким, яким він мені бачиться.

Я свідомий думки, що моє зображення Петра Яцика якоюсь мірою суб'єктивне. Але цілком об'єктивним (і то не завжди!) може бути хіба що протокол, у якому зафіксовано ті чи ті дії людини без свідомого намагання інтерпретувати їх згідно з її характером, біографією та духовним досвідом. Тому, на моє тверде переконання, суб'єктивність авторського бачення не може кваліфікуватися як безнадійна вада цієї книги. Вони, вади, можливі в іншому – скажімо, в неповноті охоплення матеріалу, в непрописаності технології бізнесових операцій, – у відсутності конкретних рецептів для молодих підприємців в Україні.

Але якби все те було в книзі, то це вже вийшла б зовсім інша книга і в ній читач уже міг би не зустріти того, що він зустріне в цій.

Не знаю, чи стане для читача подією (а хотілося б, щоб стала) зустріч із Петром Яциком, як стала вона такою подією для автора. Бо писалося про нього охоче й радісно – цей матеріал збагачує знанням того життя, якого ми ще донедавна, по суті, зовсім не знали, а чули тільки кривотлумачення його.

Для мене, автора, зустріч з цим героєм стала дорогоцінною пригодою душі, яка – абсолютно певен у тому - запам'ятається надовго. І її не зітруть із пам'яті зустрічі з іншими героями.

Своє ж авторське завдання вважатиму виконаним, якщо моя книга про Петра Яцика допоможе хоч одній людині зорієнтуватися і самовизначитися поміж дешевих спокус цього суєтного світу, поставити перед собою високу – на межі граничних можливостей – мету і досягти її.

З вірою в те, що тут може допомогти урок життя Петра Яцика, і писалася ця книжка.

Червень 1993 р.

(Через десять літ)                                     

Понад десять років минуло від часу

появи книжки «Українець, який відмовився бути бідним». Відбулося чимало важливих подій, зустрічей. Життя потверджувало незмінність своєї логіки, до якої постійно апелював Петро Яцик, щедро сипало уроками. Яцик знову й знову повертався до своїх тем. Час показав своїх правоту. Але він тому не радів. Йому хотілося б помилятися в його песимістичних діагнозах і прогнозах. А потім його не стало. Смерть забрала його в пору високого духовного злету. Вже третій рік ми без нього. Друга частина книжки – не тільки відлуння з пам'яті, а й сьогоднішній день справи Петра Яцика.

Відтоді минуло понад десять років.

«Українця, який відмовився бути бідним» зустріли шквалом захоплених відгуків і