Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький

З послом Канади в Україні Д. Шрейзером.

Я завжди мріяла навчитися працювати так, щоб заробити на все, що мають інші, і ніколи не просити. Певна, що саме освіта в канадському університеті розширила мій світогляд, додала ідей та натхнення працювати. Десятого червня я буду однією з тих щасливих, які одягнуть убрання випускника Торонтського університету й отримають диплом. Земний уклін моїй родині, яка «навчила мене ловити рибу, а не дала готової». Мрію лише, щоб більше людей навчилося західного способу мислення, щоб мені було легше з ними будувати мою Україну…

Об'єднаймося для того, щоб дати іншим багатство розуму.

Оксана Яцик».

Коментарі тут, певно, зайві. Зміст листа говорить сам за себе.

Не випадково Петро Яцик любить повторювати фразу: «Я сію зерно, зерно росте…» Росте.

Улітку 1993 року у Вінніпезі відбувалася наукова конференція українських бізнесменів і професіоналів. Яцик готувався до неї, бо мав виступити з доповіддю.

Звичайно ж, для нього не Існувало проблеми, що сказати, оскільки за ним – багатолітня успішна практика, а отже неповторний індивідуальний досвід. Проблема була тільки в тому, щоб економно викласти свою концепцію, не виходячи за рамки регламенту. Тому довелося потратити час, шукаючи точних формулювань, щоб у них «словам було тісно, а думкам просторо».

Яцикова доповідь викликала велике зацікавлення і серед його колег, і серед учасників конференції з України. Адже він не спокусився можливістю проголосити коментар до своєї підприємницької біографії (що, звичайно, теж було б цікаво й повчально), а натомість узявся оголити ті проблеми, які мають сьогодні для молодої держави чи не першорядне значення.

Тому, мені здається, цілком логічно на завершення розповіді про нього надати слово ще раз йому самому, аби читач, як мовиться, з перших рук узяв інформацію про те, якою бачиться наша ситуація авторитетному бізнесменові і який вихід пропонує він з неї.

ПЕТРО ЯЦИК.

ПРАКТИЧНІ КРИТЕРІЇ ВИБОРУ

До двадцятидворічного віку я жив і працював в Україні то під польським, то під російським, то під німецьким урядами. Побувавши в становищі одного з рабів, я трохи більше знайомий з тим менталітетом, ніж будь-яка інша людина, котра виховувалася лишень у західному культурному середовищі.

Протягом сорока років я торував дорогу життя, що базувалася на традиціях західної культури, яка відрізняється від культури східної. Як ми знаємо, східна культура ніколи не була демократичною і незалежною у своїй суті. Історично вона склалася як диктатура. Команди згори і пасивний опір низів. Ця система також працювала, але, звісно, не так ефективно, як так звана капіталістична або демократична система. Багато людей, знаючи, що наша західна система працює краще, хочуть пристосувати наші західні методи до східної системи, сподіваючись, що вони приживуться й автоматично поліпшуватимуть її, змусять діяти ефективніше. Однак чимало людей на сьогоднішній день вже пересвідчилися, що такий підхід не спрацьовує, хоча декотрі ще й досі беруть участь у цих  процесах. Але звинувачувати іншу сторону – то найлегший шлях. Потрібно збагнути головне: поки ми розглядатимемо  два різних підґрунтя, дві різні культури під одним кутом зору успіху нам не бачити.

Щоб розвивати будь-яке підприємництво, потрібно мати три складові частини: робочу силу знання і капітал. А щоб змусити ці три елементи діяти ефективно, потрібно привести їх до спільного знаменника. Багато так званих «саквояжників» ідуть сьогодні в Україну. Там вони бачать нестатки, відсутність товарів і в нашому західному розумінні бачать величезний ринок збуту. Однак слід зазначити, що розміри цього ринку оманливі. Більшість українців працюють майже задарма. Вони не мають грошей. А коли в них немає грошей, то там нема і ринку Але становище не безнадійне. Попри все, попит в Україні існує. Отже, ми повинні сконцентрувати свої зусилля на тому як найефективніше задовольнити цей попит і мати з цього прибуток.

Передовсім необхідно розділити бізнес на дві категорії – великий і малий. Слід віддати належне великому бізнесу Німеччини, Швейцарії, Японії, Кореї, Англії, Америки, Ізраїлю, який має і знання, і капітал. Єдине, що йому бракує – це кваліфікованої робочої сили. Великий бізнес через різні фонди, урядові структури, посольства тощо знаходить шляхи до будь-якого уряду щоб домогтися своїх концесій. Ми не належимо до цієї групи, наше місце в другій категорії – у малому бізнесі.

Малий бізнес створює більше робочих місць, він сприйнятливіший до нововведень, прибутковіший, спроможний платити більші податки. Кожен, хто хоче поїхати в Україну з метою задоволення потреб її громадян, повинен перевірити себе: що він знає і що він може? Багато людей хочуть «робити гроші», але якщо вони не знають, як і що робити, їхня справа безперспективна. Гроші самі по собі не прийдуть.

Та коли навіть вони знають, як і що робити в умовах західного світу, це ще не означає, що їхніх знань достатньо для того, аби почати бізнес в Україні. Візьмемо, наприклад, будівництво. Якщо навіть людина добре обізнана з фінансовою структурою цієї галузі, трудовими відносинами, архітектурними вимогами, відповідним законодавством, знає що і де будувати, вона не зможе застосувати ці знання безпосередньо в Україні. Ділові люди повинні їхати туди і вивчати українські методи будівництва, дбаючи про їх дальше вдосконалення. Можливості для цього там є, але треба залишитися там на якийсь час, пожити в цій країні, щоб випробувати міць своїх крил.

Тепер – про інвестиції. Питання інвестиційного клімату в Україні досить складне. Інвестор мусить оцінювати умови капіталовкладень у країні, котра базується на таких факторах, як ідеологія, політика, економіка і культура. Умови для іноземних інвесторів в Україні визначаються передусім такими основними факторами, як стан економіки, політика уряду і кон'юнктура ринку.

Прискорення інфляції також впливає на інвестиції в Україні. Водночас ми маємо пам'ятати, що іноземні інвестиції не страждають від інфляційних процесів місцевої валюти.

Беручи до уваги зазначені фактори, кожен, хто збирається починати бізнес в Україні, мусить визначити сферу своєї діяльності там: виробництво, послуги, торгівля, нерухомість,