Українець, який відмовився бути бідним - Михайло Федотович Слабошпицький
У червні 1992 року газета «Новий шлях» умістила інформацію адміністратора Освітньої фундації ім. Петра Яцика, в якій повідомлялося: в Лондоні відкрито два нових курси лекцій – «Україна з 1848 року» і «Криза та реформа в Україні» (про розвиток подій 1985 – 1991 рр.).
Наступним кроком фундації планується «перетворення Українського відділення в Катедру Українських студій… Така катедра буде відповідальна за висвітлення гуманітарних та соціологічних курсів, якщо вони стосуються теми України у викладах, дослідженнях, наукових конференціях, семінарах та публікаціях. Одне слово, вона повинна буде робити для України те, що Школа у своїй ділянці вже давно робить для інших країн. Важливою для цієї програми є співпраця з двома іншими навчальними закладами Англії – Політехнікою Північного Лондона й Бірмінгемським Центром Росії та Східної Європи. Така кооперація зробить вивчення української мови доступним для більшої кількості людей. Обговорюється можливість організації літніх курсів для вчителів з українських громадських шкіл Англії. Розробляються різні можливості надання стипендій на вивчення української мови…»
ПЕТРО ЯЦИК:
Все почалося з того, що, коли я збагнув, який убогий професійний рівень має більшість господарських керівників України, я спробував організувати в Торонто школу для виховання керівників підприємств. Ми вирішили розписати листи всьому західному світові, до всіх фундацій, до всіх наукових установ – хто може прийняти на студії людей з України.
На Заході вже є програми освітньої допомоги для відсталих країн. Радянський Союз два роки тому не визнав, що він є відсталий, і для нього не було місця в тих студіях.
На наші листи дали позитивну відповідь понад 500 установ. Вони погодилися прийняти українців. Отже, цей довідник ми видали для того, щоб люди в Україні орієнтувалися. Але тут знову виникла проблема. Як мені стало відомо, розповсюдження того довідника в Україні є дуже проблематичним. Кожен вхопить собі і сховає, щоб про те не довідався хтось інший. Часто люди за своєю психологією – надто радянські – хотіли б потрапити на студії лише для того, щоб у цей час не працювати. Тут наші інтереси не збігаються.
Отже, студії в Англії. Від Лондонського університету звернулися до університету в Альберті – чи не започаткували б ми їм українознавчі студії. Англія все-таки хоч до деякої міри і втратила політичну вагу, однак залишається одним із світових центрів. І коли, скажімо, прем'єр-міністр їде до Москви чи до Києва, бере з собою тисячу підприємців, то, безперечно, всі вони хотіли б мати хоч якісь відомості про Україну тому й забажали створити українознавчі студії. Є домовленість, що ми фінансуватимемо їх три роки, а потім університет візьме їх на своє утримання. Керівником лекторату ім. Петра Яцика обрано доктора Марка Бойцуна.
Тоді, до речі, в Лондонському університеті відбувалася наукова конференція «Україна і безпека Європи». На обидві імпрези запросили й мене з донькою Надею.
(Цікава деталь. Українці Англії вважали цей університет українофобською установою і майже бойкотували його. Подібні конференції звичайно оплачуються тут по 50 фунтів стерлінгів. Знаючи задерикуватість українців із лондонської громади навіть у дрібничках, цього разу університет виставив ціну 100 фунтів стерлінгів і в такий спосіб відсік українців од конференції. По 50 ще кожний знайшов би, а по 100 – вже забагато).
Сама конференція відбувалася на високому рівні. Українську державу репрезентували Богдан Кравченко й Сергій Головатий. Були також представники Росії, Литви, Польщі, Угорщини, Німеччини, Англії та Організації Об'єднаних Націй.
Мав велике задоволення із доброзичливої та конкретної відповіді Головатого на запитання про долю ядерної зброї в Україні. Був також задоволений з агресивної доповіді народного депутата Росії Галини Старовойтової, яка з усіх сил намагалася принизити нас, українців. її твердження: українці – молодші брати росіян, тому обов'язок старшого брата – покарати молодшого за те, що той утікає. Цим вона відразу ж настроїла всіх присутніх проти себе і проти Росії. Кожен прагнув їй заперечити. Модератор сказав: «Знаю, що ви всі обурені, але дозвольте мені першому поставити Галині запитання» Зала погодилася. «Отже, якби старший брат був уважнішим до молодшого, то чи молодший утікав би з хати?!» Старовойтова не змогла нічого відповісти. Друге запитання модератора до зали: «Чи будемо марнувати з нею час, чи перейдемо до творчих справ?» Усі погодилися не марнувати часу для полеміки з нерозумними настановами російського представника.
Я був вдячний Богові, що я, єдиний українець з діаспори, причетний до цієї події, чув і бачив, як Українська держава потрактовується на рівних з іншими.
23 травня 1993 року професор Бойцун повідомив мені, що 11 градуантів витримали іспити з українознавчих студій. Двоє англійців навчаються в Києві й подають звідти інформацію для англійської преси. Чотири докторанти вже зголосилися на студії 1993 – 1994 року.
Для прийняття на студії на іспиті претендент має набрати 480 пунктів (очок). Нещодавно один киянин набрав 680. Це є феномен. Отаким обдарованим людям і варто допомагати. Як я відчув, тут, в Україні, місцева традиція зведена до того, щоб бідний допомагав іще біднішому. Сильнішому мовляв, допомагати не треба. Але реальність така, що світом керують і мають вагомий вплив лише сильні. Це дуже важливо, щоб Україна була визнана сильними, а не слабкими…
Отже, фундація почала успішно діяти. Діти України мають змогу вчитися в найпрестижніших навчальних закладах світу. Право на те вони можуть вибороти в чесних змаганнях, де перевіряються їхні кмітливість, знання фаху і, звичайно ж, іноземної мови (останнє ще й до сьогодні не перестало бути нашою ахіллесовою п'ятою – ще, певно, довго зживатимемо наслідки існування в герметично закритому суспільстві – неодмінної ознаки тоталітаризму).
Петро Яцик з його реалістичним сприйняттям дійсності й умінням одним поглядом охопити проблему добре розуміє і лінгвістичні, і психологічні бар'єри на шляху людей з України в західні вищі навчальні заклади, але не розжалоблюється від того надмірно. Сам сильний, він передовсім поважає сильних, а жаліє слабких. «Хочеш навчатися
