Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо
Правда, пригадую ще деякі уривки вражень того часу, як, наприклад, пропасницю службових відряджень до «визволених» земель,[15] що охопила всіх партійних, а подекуди й позапартійних службовців. Я непевний, що метою того непереможного прагнення було бажання засвідчити свою братню відданість «визволеним братам». Принаймні те, що мені доводилось спостерігати, не підтверджує такого припущення. Отже, переказую лише факт. Їхали всі — від найвищих до просто високих партійних керівників. Вживали самих карколомних заходів, щоб якось одержати відрядження десь до Львова, Тернополя чи іншого значнішого міста. Та в тому й немає нічого дивного: коли ще можна буде діждатись такого дивовижного часу, щоб за якийсь тиждень–два відрядження за кількасот совєтських карбованців можна буде буквально збагатитись, як на наші совєтські масштаби, звичайно. Партійні авґури верталися з відрядження з добрими шкуряними куфрами, з чудовим «буржуазним» вбранням для жінки, для себе, а то й для діточок, з «настоящим» закордонним манто, браслетами, годинниками, з небаченими ще в СССР модерними радіоприймачами (трофейними, звичайно), навіть із піяніно, що більше — із невеличкими польськими особовими автами. І все це — за якісь копійки, буквально копійки.
Наприклад, після такого службового відрядження до Тернополя та Львова «для обстеження заводів», заступник директора нашого тресту, безпартійний жид,[16] чоловік дуже вправний — п. Мейтін, привіз із собою, крім усякого «дріб'язку», два новенькі піяніно: одно з них чудового червоного дерева — для себе самого, друге — для нашого директора. Піяніно були відвантажені з Тернополя «большой скоростью». Одержувано їх із баґажу, звичайно, — за спеціяльним дорученням тресту; одвезено ж той баґаж на приватні мешкання директора та його заступника. Заплачено за них, за словами Мейтіна, по 850 совєтських карбованців. Вартість кожного з них на тодішні ціни — щонайменше 17–20 тисяч карбованців. Одним словом, везли все — відомі гуцульські мережані кожушки, вбрання, светри, годинники, дорогоцінні намиста, так само сало, м'ясо, свинину… «Помилуйте, як же не взяти: по полтиннику ж кіло!» — та інші речі «вибагливого» буржуазного вжитку. Звичайно, перепадало дещо і так званим «безпартійним большевикам», та то вже жалюгідні покидьки «трофеїв», дріб'язок, не вартий уваги.
Отже, кажу ще раз, у мене мало що залишилося в пам'яті від того 1939 року. Та, власне, мені, як то кажуть, і не до того було: останні роки перед війною я мусів особливо багато працювати. Власне, я весь час мав дві роботи: в тресті будівельних матеріялів, а з 1936 р. — в Главметіз'і,[17] де я одержував 500, потім — 600 і останні три роки — 750 карбованців місячно, та одночасно вечорами, — в