Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо
Водночас зрозуміло, що праця, запропонована увазі читачів, з'явилася у певному історико–політичному контексті. Наприклад, Ф. Пігідо вважав за потрібне писати бiльше про комуністичнi злочини, нiж про нацистськi. Це може декого здивувати, однак це можна пояснити. По–перше, про злочини нацизму було кому збирати матерiали, i Захiд був уже досить добре ознайомлений із цими злочинами. Треба було лише вказати на ту особливу жорстокiсть, що вiдрiзняла окупацiю України вiд окупацiй захiдних країн (Бабин Яр, спалення сiл, вiшання на вулицях, знущання над остарбайтерами). По–друге, нацизм тодi уже був лише iсторичним фактом, а комунiзмовi, який коштував не менше жертв українському народовi, ще не було видно кiнця. Іронiя iсторiї: п'ятдесят рокiв тому автор зосереджував увагу на комуністичних репресiях, щоб iнформувати про Україну Захiд, а сьогоднi цi матерiяли потрiбнi для вiдтворення iсторичної пам'яти самої України.
Ми розуміємо, що спогади Ф. Пiгiдо можуть видатися для декого шокуючими. Вони і справді є такими, оскільки розвiнчують багато мiфiв не лише щодо ставлення до вiйни радянського керiвництва та пересічних громадян, а й міфи про їхнє ставлення одне до одного пiд час вiйни. Ф. Пiгiдо ставить пiд сумнiв легендарний ентузiазм та пiдйом цивiльного населення у справі оборони «социалистического отечества». Наприклад, автор показує, що на початку вiйни селяни мали надiю на визволення вiд комуністiв не лише в Галичинi, а й на Київщинi. Вiн вказує на нелюдськi злочини комунiстичного режиму, заподiянi при виконаннi й перевиконаннi сталiнської полiтики «спаленої землi», коли комуністична влада втiкала на схiд.
Здійснюючи тотальне нищення харчових запасiв, та влада по суті кидала населення напризволяще, себто на голод, вiд якого вимирали сотні тисяч жителiв Харкова, Києва та iнших мiст. Одначе, як показує Ф. Пігідо, були бiльш трагічні речі, наприклад знищення комунiстами безневинного населення. В Запорiжжi було висаджено у повітря Днiпрогес, і про це не знали нi цивiльне населення, нi навiть знизу розташованi вiйськовi частини. В Днiпропетровську висадили хлiбокомбiнат разом з робiтниками. В Одесi затопили приморськi квартали разом з жителями, а поранених червоноармiйцiв скинули в море разом з санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників iнтелiгенцiї, для того щоб спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху.
Ми перевидаємо спогади Ф. Пiгiдо не як лiтературний твiр, а як по–своєму унікальне джерело iсторичної iнформацiї. І хоча сам автор вражає вiдвертiстю та щирiстю, його твердження все–таки мусять витримати критичний аналiз, як і кожний iнший документ. Зауважимо, що застосовуючи аналiтичний пiдхiд Ф. Пiгiдо сам вказує на свої джерела та iдентифiкує поiменно тих, кого може i кому вже не загрожує комуністичний режим.
Однак не всi джерела уточненi. Автор зізнається: «Уже пiсля того, як цi спомини було написано, я за цiлком слушною порадою моїх друзiв переглянув знову свою роботу та навмисне зашифрував прізвища декiлькох окремих людей, про висловлювання та вчинки яких я тут розповiдаю. Дехто з них, можливо, залишився по тому боцi «залiзної заслони». Отже, зайва моя вiдвертiсь, ба навiть необережний натяк, можуть коштувати їм життя».[8] Тому бiльшiсть свiдкiв iдентифiкованi лише iнiцiалами або взагалi не визначенi. Нам це ускладнювало роботу, коли ми старалися самi перевiрити хоча б найважливiшi та бiльш шокуючi твердження у книжцi.
Втім, якщо б навiть були розшифрованi всi прiзвища, то зрозуміло, що багатьох з тих людей вже немає серед живих. Тому треба було шукати iнші джерела для перевiрки наведених фактiв. Дещо нам вдалося зробити: і це читач знайде в коментарі, хоча багато що не вдалося перевiрити. Це робота великого масштабу, а тому ми розглядали спогади Ф. Пігідо як першопочаток, як імпульс до того, щоб дослiдити, пiдтвердити, виправити чи заперечити поодинокi подiї чи узагальнення автора.
Перше видання спогадiв Ф. Пiгiдо було здiйснене за правописом, який був чинним в Українi у двадцятих роках i який донині використовується в західній українській дiаспорi, де й вийшла вперше його книжка. Ми зберегли цей правопис. До оригiнального твору ми додали вступ та пiслямову, в якiй з'ясовано наше розумiння проблеми воєнних подiй на українськiй територiї та участь українського народу в цих подiях. Чимало зусиль довелося докласти, щоб підготувати коментар, мета яких — дослiдити важливiшi з подiй, про якi говориться у спогадах. Коментарі підготовлені разом з доктором історичних наук Володимиром Кучером.
Нам вдалося також віднайти авторський машинопис книжки. Машинопис має 257 сторінок, з яких 10–15% матеріалу не ввійшло до книжки. Були вилучені сторінки, параграфи, речення і поодинокі слова. Пасажі, які не увійшли до книжки, зазначені на машинописі, але не ясно, що викреслив сам автор, а що — редакція. На деякі вилучені фрагменти звернено окрему увагу у коментарі.
Насамкiнець хочемо виконати приємний обов'язок і подякувати всiм тим, чия підтримка уможливила це видання. В першу чергу наша подяка працівникам видавництва «Смолоскип». Ми вдячні також всім, хто допомагав у розшуках матерiалiв, давав конструктивні поради. Окрема подяка Наталі Савченко за технічну допомогу.
Висловлюємо сподівання, що вихід друком в Україні книжки Ф. Пігідо–Правобережного не лише викличе читацький інтерес, а й стимулюватиме наукову полеміку, широкі дискусії, які необхідні для того, щоб ще глибше зрозуміти правду про події минулого.
Монреаль — Київ, березень 2002 р.
Роман СЕРБИН, доктор історії, професор Квебецького університету (Монреаль, Канада)
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ (Київ, Україна)
Передмова до видання 1954 р.Осередок Української Культури й Освіти у Вінніпеґу проголосив у роках 1947/48 конкурс на написання спогадів із другої світової війни. В 1949 р. конкурсова комісія Осередку признала першу премію п. Ф. Пігіді–Правобережному за його працю п. н. «Велика вітчизняна війна». Це спогади автора з рр.
