нашого політичного проводу вже тоді не було, бо наші Уряди виеміґрували — галицький до Відня, а наддніпрянський до Польщі і тимсамим весь тягар відповідальности за дальшу долю УГА впав на Начальну Команду. В тій цілі створено при Начальній Команді в дні 25. січня 1920 р. т. зв. «Політичний Відділ», під проводом проф. д-ра Андрія Музички, який разом з Начальною Командою мав зайнятись дальшою долею УГА. Поодинокі корпуси і команда етапу армії відкомандували до того політичного відділу по двох своїх делеґатів. Представниками ІІІ-го гал. корпусу були — пор. Шпанюк і сот. Станімір Осип, а від команди того ж корпусу — сот. Осип Навроцький. Той політичний відділ, разом з Начальною Командою, відбув одну спільну нараду в днях 2–3 і 4. лютого 1920 р., а перебіг цеї наради був у загальному ось такий: Начальна Команда — ген. Микитка і ген. Ціріц, здали звіт з критичного положення армії, яка саме тепер найшлась без політичного проводу, бо наш уряд виїхав 16. 11. 1919 р. до Відня, незабезпечивши армії ні грошем, ні вирядом, ні потрібними інструкціями, що дальше робити і як поступати, щоб зберегти цілість армії. Майже 1/2 армії находиться в тифозній гарячці по шпиталях, обозних возах і приватних домах, без жодної санітарної опіки. Нема ліків, ні санітарного виряду, брак крісів й амунції, взуття і мундурів, а харчі на вичерпанні. Оставша 1/2 армії, це в більшості виздоровці, які потребують відпочинку. Така армія не може ставити наступаючому ворогові, большевикам, жодного опору тимбільше, що ми вже окружені з трьох сторін — з півночі від Києва, з південного заходу від Жмеринки і з південного сходу від Одеси-і цей перстень з кожним днем звужується, так, що найдальше до двох тижнів може взяти нас у свої обійми. Наш союзник — денікінці, розбиті під Одесою вивтікує панічно вздовж Дністра до Польщі. Силою обставин ми опинились на розпучливому бездоріжжі і маємо саме тепер вирішити, кудою нам іти — чи за наддніпрянцями до Польщі, чи пробиватись до ген. Павленка на большевицькі зади, робити повстання, чи договорюватись із наступаючим ворогом-больше-виками, чи здатись румунам? Над тим маємо радити і винести остаточне рішення, що нам робити і куди кинутись, щоб зберегти цілість армії. Оба генерали були надто перечулені і заклопотані, говорили з душі, з цілого серця, так і видно було, що хотіли від нас засягнути якнайкращих інформацій, щоб ціло видістатись з матні. Повага хвилі вимагала застанови і рішучих та обдуманих потягнень. Перехід до Польщі не ворожив нам нічого доброго. Поляки зовсім певно нас роззброять і тоді кінець УГА неминучий. Пробиватись до ген. Павленка наражувало більшість армії, це є всіх хворих на тиф, на повільну загибіль від большевиків, які безпощадно з ними розправляться, тому це не актуальне. Договорюватись із большевиками небезпечно, бо поляки напевно це використають політично і представлять нас перед Антантою як большевиків, а тоді справа Галичини пропаща. Перехід до Румунії був би для нас ще найкращим виходом із зачарованого кола, бо хоч румуни нас роззброять, то наш уряд все таки буде міг дальше переговорювати з Антантою і при догідній констеляції армія зможе бути назад реактивована. Питання тільки чи румуни нас приймуть. Так ми радили три дні і дві ночі, але рішення не прийняли жодного, а обмежились тільки до заяви, що ми є військо, маємо свою Начальну Команду і що та Команда зарядить, який видасть приказ, ми, як дисциплінована армія, той приказ виконаємо. На тім нарада скінчилась і ми, представники корпусів, роз'їхались до своїх частин з тим, що остаточне рішення для цілої армії видасть Начальна Команда у формі відповідного приказу. При Начальній Команді осталась тільки президія політичного відділу під проводом д-ра Андрія Музички та відпоручників етапу армії — сот. Омеляна Палієва і от. Лисняка.
Міжтим большевицька армія, посуваючись скоро вперед, увійшла в район розташування 1-го і ІІ-го корпусів, так, що команди тих корпусів — 1-го в Чельнику і ІІ-го в Бершаді були змушені розпочати на власну руку переговори з поодинокими большевицькими частинами. Наслідком тих подій президія політичного відділу удалась до команди 1-го корпусу в Чечельнику і тут в дні 6. 2. 1920 р. утворено Начальний Ревком ЧУГА з д-ром Андрієм Музичкою, як головою і сот. Цапяком, як секретарем та декількома старшинами з політичного відділу, як членами. (Д-р Степан Шухевич у своему спомині, частина 4, стор. 81, подає, що склад цього Начального Ревкому був такий самий, як політичного відділу, але це не відповідає дійсності. Доказом цього хочби ця обставина, що представників ІІІ-го корпусу, тобто — пор. Шпаньока і сот. Станіміра в цім Начальнім Ревкомі не було). Цей ревком став силою обставин начальним проводом ЧУГА. В той спосіб УГА дістала аж три Начальні Команди, а саме — стару Начальну Команду, Ревком ЧУГА у Вінниці і Начальний Ревком у Чечельнику. Дня 10. 2. 1920 р. УГА дістала два собі суперечні прикази: від старої Начальної Команди — переходити до Румунії і від Начального Ревкому — остати на місцях! Перехід до Румунії став неактуальним, бо румуни нас не прийняли, а в слід за тим ціла УГА залишилась на місцях, віддана на ласку й неласку большевиків. Тепер щойно фактичну команду над УГА обняв Начальний Ревком ЧУГА. Перш за все той ревком (от. Лисняк) наказав пор. Люнцові арештувати Начальну Команду УГА, тобто генералів — Микитку і Ціріца, а на їх місця покликав полк. Шаманека як шефа штабу і тимчасового начального вождя ЧУГА в одній особі, при чому склад Начальної Команди остав той самий з тою хіба зміною, що вона від тепер одержала назву «Начальна Команда Червоної Української Галицької Армії» (Н.К.Ч.У.Г.А.) та перенесла свій осідок до міста Вал ти. В міжчасі представники вінницького ревкому — Кондрацький й Опока — заключили в Києві договір з командуванням 12-тої большевицької армії в дні 12. 2. 1920 р. На підставі цього договору УГА втратила свою дотеперішню автономію й одноцілість, бо її корпуси мали перемінитись у бриґади і як такі мали ввійти в склад окремих радянських дивізій. Це дало притоку до виїзду цілого Начального Ревкому, враз з полк. Шаманеком, до Вінниці і тут на спільній нараді вирішено — об’єднатись в один спільний ревком з постійним осідком при армії в Балті та вислати до Києва делегацію з 4-ох осіб: от. Ерлього і сот. Миколу Хробака як військових знавців та сот. д-ра Омеляна Палієва і Володимира Ґадзінського, як представників
