Речі і люди. Есей про споживання - Вольфґанґ Шивельбуш

не від вогню, не від будь-якої іншої подібної субстанції, а від духу (пневма), що міститься у спермі й у піні, і природа, притаманна цьому духові, є аналогом астральної стихії. Тому вогонь не породжує ніяких тварин, і очевидно, що жодна істота не складається з матерії вогню… Навпаки, сонячне тепло здатне породжувати так само, як тепло тварин. Звичайно, не йдеться про те тепло, що виявляє себе в спермі, але оскільки сонце створює інші природні субстрати, воно не меншою мірою є носієм вітального принципу» (Gaston Bachelard: Über die Zeugung der Tiere. Цит. за: Hiro Hirai, ibid., S. 140).

180

Lukrez, ibid., S. 405. Siehe auch: Jesus M. Montserrat/Luis Navarro: «The atomistic view of heat in Lucretius», in: Centaurus, vol. 22, 2000, p. 4 ff.

181

Platon: Timaios, in: Platon: Sämtliche Dialoge, Bd. 6, hg. v. Otto Apelt. Hamburg 1993, S. 94.

182

Цит. за: Stephen Clucas: «The Atomism of the Cavendish Circle: A Reappraisal», in: Seventeenth Century, vol. 9, 1994, p. 257. Слова Кавендиш – це поетичний текст з книжки «Вірші та фантазії» (ibid., p. 260).

183

Цит. за: Marie Boas: Robert Boyle and 17th Century Chemistry. Cambridge 1958, р. 203.

184

Цит. за: Marie Boas: The Establishment of the Mechanical Philosophy, Ph. D. Diss. Cornell University 1949, р. 435. (Оригінал: Galileo Galilei: Two New Sciences, р. 19.) Щодо часточок вогню. Вони являють собою «велику кількість малесеньких часточок різноманітних форм, які рухаються з різною швидкістю; …вони входять у наше тіло, проникаючи в нього з надзвичайною легкістю». (Galileo Galilei: «Il saggiatore», in: Le opere di Galileo Galilei, vol. 6, ed. Di Antonio Favaro. Florenz 1968, p. 350.)

185

Розрізнення атомістами (Лукрецій) круглих і гострих часточок, що сприймаються органами чуттів як приємні та, відповідно, неприємні, можна перенести на часточки тепла та вогню. Часточки тепла круглі, приємні й такі маленькі, що вони проникають у матерію, не «пошкоджуючи» її. Часточки вогню, полум’я є гострими, як ніж або голка, мають нерівні краї, чинять агресивну і руйнівну дію (Bailey, ibid., S. 396).

186

Giambattista della Porta: Magiae naturalis Libri XX, цит. за Rudolf Werner Soukup/Helmut Mayer: Alchemistisches Gold, Paracelsische Pharmaka: Laboratoriumstechnik im 16. Jahrhundert. Wien/Köln/Weimar 1997, р. 120.

187

Спеціаліст із камералістики Йоган Генріх Готліб Юсті вже у середині XVIII ст. зазначав відмінність між «меншим», ремісничо-мануфактурним, і «більшим», фабричним, виробництвом, яка полягала в тому, що перше діяло за допомогою «руки, вогню й молота», тоді як друге – за допомогою вогню й молота, але вже без руки (Johann Heinrich Gottlieb Justi: Die Grundfeste zu Macht und Glückseligkeit der Staaten, Bd. 1. Königsberg 1760, Nachdruck 1965, S. 444). Під «молотом» Юсті, очевидно, має на увазі не ручний молоток, а великий ковальський молот, що приводиться у рух за допомогою механічних пристроїв.

188

Mircea Eliade: The Forge and the Crucible: The Origins and Structures of Alchemy. New York 1962, р. 172 ff.

189

Pamela Smith: The Business of Alchemy: Science and Culture in the Holy Roman Empire. Princeton 1994, р. 199.

190

Це було інверсією проектів паперових грошей, що були запропоновані невдовзі після Бехера і мали на меті відділити грошову вартість від вартості благородного металу й звести її до ролі символу. Прямо протилежні за своїми інтенціями хімічна філософія Бехера та проект паперових грошей Бехера збігаються у постановці спільної мети – усунути посередника, що ним є слова для речей і металеві гроші для вартостей. Порівняння Бехера з Джоном Ло може виявитися доволі цікавим. Обидва були прожектерами, тобто раціоналістичними аван­тюристами, в головах яких розрахунок і фантазія перебували у нестійкій рівновазі. Обидва запропонували нові засоби виробництва багатства: один – паперові гроші, другий – виготовлення благородного металу. Обидва взялися за це, виконуючи завдання абсолютного правителя (регента у Франції, двору кайзера у Відні). Обидва зазнали краху на практиці. Обидва залишили теоретично-спекулятивну працю, кожна з них після практичної невдачі, однак, виявила поважну власну динаміку. Це була ідея необмеженої економічної продуктивності через «одухотворення». Якщо Джон Ло намагався одухотворити гроші через деметалізацію, перетворивши їх на символ (говорячи мовою алхімії, їх дистилювати, сублімувати, перетворити), та приписував паперовим грошам безмежну силу економічної стимуляції, то Бехер прагнув «філософізувати» матерію, ототожнивши її з мовою.

191

Pamela Smith, ibid., p. 199.

192

Ibid., p. 238 ff.

193

Heinrich Heine: «Florentinische Nächte», in: Heinrich Heine. Werke und Briefe. Bd. 4, hg. v. Hans Kaufmann. Berlin/Weimar 1972, S. 145.

194

Karl Marx: Grundrisse, ibid., S. 592, S. 585.

195

Див. «Оксфордський словник англійської мови». Також там наводиться місце з «Філософських праць» 1751 р., що ілюструє цей перехід: «The fire-engine, or, to term it more properly, the steam-engine» (Вогняна машина, або, точніше кажучи, парова машина). В «Енциклопедії» Дідро у статтях «Вогонь» і «Машини» говориться винятково про «machines à feu» (машина вогню) і описує Папенову атмосферну парову машину як «pompe à feu» (насос вогню). В «Універсальному лексиконі» Цедлера немає статті ні про вогняну, ні про парову машину. Лише у статті «Папен, Діонісіус» є згадка про «машину, за допомогою якої вогняне полум’я можна зберігати навіть під водою», що стосується лише парового котла.

196

«Ми розрізняємо тут парову машину та машину вогняну взагалі: остання використовує якусь рушійну силу, пари води чи будь-яку іншу, щоб реалізувати потужність сили тепла» (Sadi Carnot: Réflexions sur la puissance motrice du feu et sur les machines propres à développer cette puissance. Paris 1824, р. 8).

197

«Потужність мотора парової машини обумовлена не споживанням тепла, а переходом тіла гарячого до тіла холодного, тобто встановленням рівноваги… Згідно з цим принципом, виробити тепло недостатньо для народження потужності мотора: потрібно ще видобути для себе холод; без цього тепло лишається непотрібним» (Carnot, ibid., p. 10 f. – курсив в оригіналі). Техніка, що працює на силі пари, як техніка «градієнта» навчалася у техніки, що працює на силі води, як це доводить на багатьох прикладах Д.С.Л. Кардвелл, наприклад, водяне колесо (water pressure engine), що використовує тиск водяного стовпа так само, як парова машина тиск пари в котлі (D. S. L. Cardwell: «Power Technologies and the Advance of Science, 1700–1825», in: Technology and Culture, vol. 6, 1965, p. 188–207).

198

Bern Dibner/Ladislao Reti, ibid., S. 94.

199

Joseph Needham: «The pre-natal history of the steam engine», in: