Речі і люди. Есей про споживання - Вольфґанґ Шивельбуш

себе купу машин, ми більше не можемо лишатися на самоті». З описом Вокансоном своїх машин (робочих машин, не автоматів) ми вже знайомі: їхньою метою було «спрощення операцій шляхом їх уточнення, звільнення від випадковостей людської праці» (цит. за: Paolo Quintili: Machines et «Metamachines». In: Le Matière et l’Homme dans l’Encyclopédie, Textes recueillis par A.-M. Chouillet et S.A. Coppola. Paris 1998, р. 270). Задовго до того, як у ХІХ ст. Ендрю Юр викликав сарказм Карла Маркса через свою апологетику зверхності машини щодо робітника («Зусилля м’язів… за самою своєю природою є спазматичним і примхливим», і що більш кваліфікований і свідомий робітник, то менш придатний він для роботи з машиною), XVIII століття разом із Кандидом випромінювало оптимізм щодо того, як «простий робітник, котрий ні в чому не тямить», приводить у рух ткацький верстат, виробляючи чудові візерунки, наче майстерний митець (Louis Bourguet: Lettres philosophiques sur la formation des sels et des crystaux, …, Amsterdam 1727). В «Енциклопедії» Дідро стаття «Промисловість» вирізняє industrie (вміння, вправність) від goùt (смаку) та génie (генія) як «faculté de l’àme, dont l’objet roule sur les productions & les opérations mécaniques» (здатність душі, що вправляється з предметом у процесі виробництва та механічних операцій). Якщо goùt та génie позначають відчуття приємного, непередбаченого та дивного, отже, оригінального, то industrie – лише те, що строго відповідає законам природи. «Вправність має бути керованою наукою про властивості матерії, законами простих і складних рухів, знанням можливостей і складнощів, з якими стикається тіло в узгодженні своїх рухів».

216

Словник братів Гримм про співвідношення між Ungeheuer (чудовиськом) і Monstrum (монстром): «Поняття (чудовиська. – В. Ш.) має свої корені у міфологічному мисленні й у новій письмовій мові та думці Просвітництва пом’якшилося, наблизившись до латинського визначення поняття monstrum» (Jacob Grimm/Wilhelm Grimm: Deutsches Wörterbuch, Bd. 24. Leipzig 1936, Nachdruck 1999, Spalte 703).

217

Про «божественну ієрогліфіку» та «політичну науку»: Zakiya Asha Jenan Hanafi: Matter, machines and metaphor: monstrosity in the Seicento. Ann Arbor, MI 1991. р. 39, р. 19.

218

Lorraine J. Daston/Katharine Park: Wunder und die Ordnung der Natur. Frankfurt/M. 2002, S. 237.

219

Зв’язок між науковим і популярним поглядом, однак, остаточно не перервався. Навпаки, чудовиська, породжені, вигадані масовою культурою ХХ ст., були витворами науковців типу «учень чарівника». І те, що найвідоміший з них, Франкенштейн, не був винаходом ХХ ст., а з’явився на початку ХІХ ст. одночасно з тератологією Жоффруа Сент-Ілера, а Мері Волстоункрафт Шеллі була добре знайома зі станом тератологічних досліджень свого часу, може слугувати доказом тяглості переконання в тому, що монстри – це витвори не природи, а науки, що збилася зі шляху.

220

Immanuel Kant: Kritik der Urteilskraft, hg. v. Karl Vorländer. Leipzig 1948/1924, S. 97 (§ 26).

221

Чарівний жах (англ.). – Прим. пер.

222

Своєрідне розбухання й тріумф (англ.). – Прим. пер.

223

Страшна величність (англ.). – Прим. пер.

224

Mark Neocleous: «The Monstrous Multitude: Edmund Burke’s Political Teratology», in: Contemporary Political Theory, vol. 3, 2004, p. 74.

225

Вже не таку, що вселяє жах… а як просто жахливу (англ.). – Прим. пер.

226

Mark Neocleous: The Monstrous and the Dead: Burke, Marx, Fascism. Cardiff 2005, р. 25.

227

Mark Neocleous: «The Monstrous Multitude», ibid.

228

Таке прочитання знаходимо у новітній літературі про Франкенштейна Шеллі, зокрема, у Мартіна Вілліса; Frankenstein’s Science: Experimentation and Discovery in Romantic Culture 1780–1830, ed. Christina Knellwolff/Jane Goodall. Aldershot 2008; Ronald Paulson: «Gothic Fiction and the French Revolution», in: English Literary History, vol. 48, 1981, р. 532–54, особливо р. 545 ff.

229

Mary Shelley: Frankenstein, übers. v. Elisabeth Lacroix. Frank­furt/M./Berlin 1994, S. 48 (цит. за: Martin Willis, ibid., S. 78).

230

Лише в науковій фантастиці ХХ ст. створена технікою штучна людина врешті отримує потребу й здатність любити так, що навіть може перевищувати в цьому реальну людину – див. роман Філіпа К. Діка Do Androids Dream of Electric Sheep? («Чи мріють андроїди про штучних овець») і його екранізацію Blade Runner («Той, хто біжить по лезу бритви»).

231

Aristoteles: Aristoteles. Werke, Bd. 6: Nikomachische Ethik, übers. u. komment. v. Franz Dirlmeier, hg. v. Ernst Grumach. Berlin 1999, S. 5 (1094a5).

232

Curd Laßwitz: Geschichte der Atomistik, Bd. II, 1890. Reprint Hildesheim u. a. 1984, S. 6, S. 9.

233

Цит. за: Norbert Schirra: Die Entwicklung des Energiebegriffs und seines Erhaltungskonzepts. Frankfurt/M. 1991, S. 35 f. Наскільки вперто утримується анімістичне уявлення у навіть найрозвиненіших царинах природничо-наукової думки ХІХ ст., свідчить опис Гельмгольцем процесу горіння як «боротьби між собою атомів вугілля та кисню» (див.: Hermann Helmholtz: Über die Erhaltung der Kraft. Berlin 1847). Сила, що проникає, наповнює речі та рухає ними, врешті була позначена як «властивість сущого» (Лассвіц), що перебуває у безпосередньому і рівноправному зв’язку з буттям суб’єкта.

234

Ronald L. Meek: Studies in the Labour Theory of Value. New York/London 1956, S. 44. Уживане Міком слово «impregnante» (тут: просочує) має також значення «запліднювати».

235

Що б він… не вилучив зі стану, наданого природою… він змішав із цим свою працю і приєднав це до того, що знаходиться в його власності (англ.). – Прим. пер.

236

John Locke: Second Treatise On Government, hg. v. C. B. Macpher­son. Indianapolis/Cambridge 1980, р. 19 ff. Щодо Лока, так само як і щодо Аристотеля, можна говорити про попередній ступінь гегелівсько-марксовського уявлення про відчуження та уречевлення. Величезний потенціал самовідчуження можна розкрити, виходячи з оцінки Локом співвідношення чинників праці та природи, що містяться у продукті: доля праці становить від 90 до 99 % (р. 25). Лок дуже вдало ілюструє це своїм переліком різних видів праці, що входять у кінцевий продукт, – хліб. Цей зв’язок поділу праці виходить далеко за рамки праці каменяра, мельника, пекаря і охоплює всіх виробників, включаючи тих, «хто забив бика, викопав і кував залізо, хто рубив і обробляв ліс, працював з плугом, млином, піччю чи безліччю будь-яких інших знарядь, необхідних для цього злаку від сіяння до отримання хліба». Всі ці види праці слід «урахувати в хліб, який ми їмо» (р. 27).

237

Праця, що була моєю і вилучила їх із загального стану, в якому вони знаходилися, зафіксувала мою власність на них (англ.). – Прим. пер.

238

Праця виробника фіксує й реалізує себе в певному