Речі і люди. Есей про споживання - Вольфґанґ Шивельбуш

79

Willem F. Daems: «Alles Essen und Trinken ist Menschenfleisch in Mysterio», in: Paracelsus. Arzt unserer Zeit, hg. v. Fritz Geerk. Zürich 1993, S. 321. У Парацельсовому розрізненні їжі на корисну і некорисну можна побачити своєрідну «поліцейську» функцію, і не без підстав, адже спорядження міст поліцією припадає саме на час Парацельса. Ось як описує Парацельс діяльність «алхіміка» у шлунку: «Людині, що їсть м’ясо, яке містить водночас і отруту, і поживні речовини, все здається гарним, поки вона їсть. Адже отрута ховається серед гарного, тоді як в отруті нічого гарного немає. Відтак, коли їжа, тобто м’ясо, досягає шлунка, алхімік напоготові й усуває те, що не сприяє здоров’ю тіла. Алхімік відправляє його у спеціальне місце, а гарне туди, куди йому належить потрапити… У такий спосіб тіло охороняється від шкоди, яка йому може бути заподіяна» (Volumen medicinae paramirum, ed. by Kurt F. Leidecker, in: Supplement Bulletin of the History of Medicine, vol. 11, 1949, S. 36. Цит. за: Francis McKee: «The Paracelsian Kitchen», in: Parcelsus: The Man and His Reputation, His Ideas and Their Transformation, hg. v. Ole Peter Grell. Leyden/Boston/Köln 1998, p. 293).

80

Galen: Die Werke des Galenos, Bd. 5: Die Kräfte der Physis, hg., übers. u. erl. v. Erich Beintker/Wilhelm Kahlenberg. Stuttgart 1954, Buch III, Kap. 7 (Tätigkeit des Magens bei der Verdauung).

81

Цит. за: Büchel, ibid., S. 112.

82

Ibid., S. 206.

83

«Рослини і трави виростають із землі, оскільки цей дух містить в собі іскру життя, що після згнивання зерна пшениці в землі прагне повернутися до небесного палацу, з якого вона прийшла» (цит. за: Büchel, ibid., S. 194).

84

Joseph Ratzinger: «Emanation», in: Reallexikon für Antike und Christentum, Bd. 4. Stuttgart 1959, Spalte 1226.

85

Allen G. Debus: «The Paracelsian Aerial Niter», in: Isis, Bd. 55, 1964, S. 43-61. Також наявна у повітрі селітра, що є поживною речовиною, постає врешті як астральне витікання світил і ефіру. Повітря є «вищою і найважливішою їжею» не через тонкі матеріальні поживні речовини, що в ньому присутні, а через причетність до небесно-ефірних подій (S. 50). Коли Дебю переказує Парацельсове уявлення про поживні речовини у повітрі (aerial niter), кажучи, що «через ці еманації зірок наша атмосфера отримує як ефірну селітру, так і ефірну сірку» (р. 47), то стає зрозуміло, що йдеться не про речовини в сенсі хімії Лавуазьє, а радше про уречевлене уявлення про духи. Щоправда, у XVII ст. намітилися зміни в уявленні про повітря як хімічну суміш поживних речовин. Роберт Фладд – чудовий приклад нового бачення, що торує собі шлях. Він описує повітря («elementarie air») як «сповнене впливів життя, вегетації та формального сім’я розмноження». Але й він не може втриматися від вказівки на те, що всім цим повітря завдячує «божественним променям і небесним дарам», тобто небесно-астральним впливам (цит. за: Allen G. Debus: The Chemical Philosophy. New York 1977, р. 231). Про подальший розвиток теорій щодо вмісту повітря у XVII та XVIII ст. див.: ibid., p. 492 ff.

86

Johann Gottfried Herder: Vom Geist des Christentums, in: Sämtliche Werke, Bd. 20, hg. v. Bernhard Suphan. Berlin 1880, S. 118.

87

Ibid., S. 1.

88

У Новаліса, чиє ставлення до наук про природу інспіроване алхімією та релігією, можна розрізнити дві групи метафоричних зіставлень фізіологічного та духовного травлення. По-перше, це класично-риторично-метафоричні, як у таких висловлюваннях: «Таємниці є їжею… Пояснення є перетравленими таємницями». «Філософ живе проблемами, як людина – їжею. Нерозв’язана проблема – це неперетравлена їжа… Справжнє вирішення проблеми означає її знищення. Так само, як із їжею». В іншому фрагменті Новаліс використовує поняття розкладу за допомогою сили. Це явний приклад перенесення «сучасного» хімічного уявлення про травлення. «Проблема – це тверда, синтетична маса, що зазнає розкладу внаслідок проникної дії сили думки. Так само вогонь є силою думки природи, а кожне тіло – проблемою». Екскремент процесу травлення і, відповідно, горіння як їхній (з позитивного погляду) продукт. «Що вищим є полум’я, що більш синтетичним, то складнішим є екскремент. Усяке поїдання – це процес асиміляції, поєднання й породження. Полум’я – це ненажерливий каталізатор». («Що вищим є полум’я» означає, звичайно: що вищою є «культура» сили знищення або техніки.) Поруч із риторично-метафоричним застосуванням аналогії харчування і духу є у Новаліса, однак, також суто фізіологічне ототожнення травлення й життя. Тому життя складається з «безперервних, одноманітних потоків від z до у» (z = їжа, у = організм. – В. Ш.). Опис Новалісом зустрічі й боротьби між їжею і організмом цілком міг належати Гіппократові: «Z передає нову енергію, нову енергію відштовхування від зовнішнього z. Z долає y + z, спалює його, саме через перевагу Z над z. Але саме у мить перемоги, у момент u Z програє відносно y + z – щось втрачає – і так триває життя від y + z через постійно відновлювану боротьбу і перемогу, через подовжений момент» (Novalis, ibid., S. 319).

89

Fritz Reusswig: Natur und Geist: Grundlagen einer ökologischen Sittlichkeit nach Hegel. Frankfurt/M./New York 1993, S. 87. Ремо Бодей, що подає гарний огляд впливу на Гегеля сучасної йому біології, говорить також про «ототожнення через асиміляцію і думку» (Remo Bodei: Sistema ed Epoca in Hegel. Bologna 1975, р. 101 ff.). Werner Hamacher: Pleroma – Zur Genesis und Struktur einer dia­lektischen Hermeneutik bei Hegel, Einleitung zu «Der Geist des Chris­tentums», in: Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Der Geist des Christentums, in: Schriften 1796–1800, hg. v. Werner Hamacher. Berlin 1978, S. 264. За Гамахером, рот у Гегеля є водночас тілесним і духовним місцем «для харчування і мовлення» (S. 270). Його діяльність «там, де вона здається метафорою духовного, жодним чином не є просто зовнішньою аналогією процесу пізнання, а натомість тим, що систематизує зв’язок між природою та ідеєю» (S. 271).

90

Pierre-Jean-Georges Cabanis: Ueber die Verbindung des Physischen und Moralischen in dem Menschen, Bd. 1, hg. u. übers. v. Ludwig Heinrich Jakob. Halle/Leipzig 1804, S. 119 ff. (Kapitel 3).

91

Цит. за: Werner Hamacher, ibid., S. 251.

92

«Коли Ісус називає хліб і вино, які розподіляються між усіма, своїм тілом і кров’ю, які він їм віддає, єднання між ними перестає бути таким, що лише відчувається, а натомість унаочнюється. Воно вже не тільки уявляється як алегорична фігура, а пов’язується з дійсним, постає як таке, що дане в хлібі й в акті