Попід Кичерами та над потоком - Софія Парфанович
— О, то си пан добули воду файну, то си раз добули! Але бо то чуєте глибінь глибезна! Ба. Кичера — сухарь, то за воду тяжко. Тому ґазди ставляться понад поточинами, а панови захотілося на сухім горбі. Хоч то кождий ґазда казав, що води там не буде й що буде біда.
Но, але вода була! Старий Пан відідхнув з полегшею. Тепер рубали на каміньоломі камінь і возили його й мурували цимбриння. Й знову прийшли дні тривоги та нетерплячки. Мурували ж знову недосвідчені люди й хто зна, чи не обсунеться каміння та ще й не поб’є людей. Раз таки вирвалась линва, що нею спускали камінь і він мало не вбив Ілька. А потім, як спустили на дно Костя, він обімлів від земних газів і доводилось його другому рятувати. Та й це покінчилося і криниця була готова. Була глибока, а води в ній завжди було вісім метрів, посуха не мала на неї ніякого впливу.
Кожному ясне, що ця криниця коштувала Старого Пана багато грошей. Він не тільки видав усі, що їх заробив у сезоні, але й затягнув позичку в банку. Але трудно: без криниці, без води на Кичері жити не можливо. Коли роботу покінчили, Старий Пан справив робітникам гарне прийняття і навіть вийнятково погодився на те, щоб Ганя гостила їх горілкою. Старий Пан був завзятий абстинент і ніколи в нього не давали людям пити горілки. То ж воркотів на Ганю. Проте вона поставила на своєму: хто видів, щоб, покінчивши таку велику справу, та не погостити робітників порядним напитком. Ну, ковбасу Старий Пан привіз із Самбора, а там був і холодець та й добрий білий хліб, а на закуску до чаю крухе тісто з яблуками, що вродились цього року на Кичері. Ще й кожному Старий Пан дав кошик яблук додому.
З цієї пори на Кичері скрипіло колесо й стогнав ланцюг, витягаючи з глибини землі чудову воду. На радощах Старий Пан поставив над криницею альтанку з лавочками, усю з улюбленої решітки. Розмалював її на бронзово, а над входовими дверима написав своїм прекрасним, рівнесеньким письмом, справжніми грецькими буквами: «Арістонгідор». Оці круглі прегарні букви вивів білим лякером на бронзовій дошці й вони означали, що це найліпша вода. Хто проходив, вступав напитись води, смакував її і, втираючи губи долонею, приговорював:
— Нівроку! Але си пан дістали воду, дістали! Такої другої нема в цілому Розлучи.
Старий Пан сидів радо в альтанці на лавочці й згадував, які це були страшні й тяжкі часи для нього, розказував людям, яка в нього негодяща була криниця і як він добився оцієї води.
ХХХІV. СТЕФИНЕ ВІНЧАННЯ.ВЛОДКІВ ПЛЯН
Жовтень добігав кінця. Була холодна слота, — дні короткі й бурі. Чомусь у таку пору випало Стефине вінчання з Марчуком. Вирішили відбути його у батька на селі, здалеку від містового гамору та знайомих.
Здається, мало хто так тихо й скромно вінчався, як Марчуки. Тиша сільської церковці, два свідки: інженер Совацький та Андрій Кисиличин. Дві маленькі китички фіялок, що їх Влодко привіз із собою, дві обручки, що їх священик наклав їм на пальці й дві стежки життя, що збіглися в одну.
Перед хатою чекала молодих Ганя з китицею квітів, що їх Стефа сама засіяла та посадила. Ганя поводилася, як статочна господиня, потрохи наче мати, що зустрічає доньку, що вертається від шлюбу. А потім був чеколядовий торт і Старий Пан сидів при столі, покручував свого вуса, та й далі не знав, чи добру долю собі вибрала його донька. Що ж було робити? Він живе далеко, а дівчина сама в місті. До того ж Влодко й справді чесна людина, діловий характер, хоч би той плян…
* * *А з пляном було таке: в літі, як молоді приїхали до батька, нагло Стефі впала думка, що до інших змін, які Старий Пан зробив у господарстві, бракує ще одна. Вирубати б стіну між верандою і сіньми, покласти гарну підлогу й зробити велику, осклену їдальню. Цей Стефин плян припав дуже до вподоби Влодкові.
Чудова думка! — захопився він.
Як тільки вернулися з проходу, Влодко з питомим собі ентузіязмом піддавав Старому Панові плян перебудови. Мовляв: кошти невеликі, а користь і приємність буде. Старий Пан дивився на нього з-під окуляр, думав, підкручуючи сивого вуса. Потім встав, пішов на веранду й довго ходив по ній та по сінях, розглядаючи й розмірковуючи підданий плян. Потім він міряв, обчисляв, обдумував. Наступних днів розглядав свої запаси дерева, нараджувався з Миколою Когутом, найважнішим будівельним майстром-самоуком, що будував не лиш бойківські хати, але й уже віллі, яких з року на рік у Розлучі наростало щораз більше. Треба сказати, що частенько заходив він до Старого Пана й радився в неодному складному будівельному ділі. Від нього він навчився рисувати й витинати з дерева прикраси домів, плетені з складної решітки, листя і цвітів. Потім уже й селянські хати стали будувати з такими прикрасами. Ото ж після основної наради з Миколою Старий Пан заявив при обіді:
— Діти, я роздумав і розібрав плян перебудови нутра, так, щоб був гарний голь. Зараз в осені берусь за діло, і як приїдете на Різдвяні Свята, їстимете вже в голі.
З признанням дивився на Влодка. Стефа, якій залежало на тому, щоб батько полюбив Влодка, не признавалась ніколи, що плян не його, а її. І потім, коли з батьком сиділи в голю та він хвалив Влодка за його плян, Стефа не зраджувала, що плян її. Тільки ж не раз погрожувала Влодкові:
— Як не будеш чемний, скажу татові, що плян перебудови був мій!
Так і не
