Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір
Щоб оминути дальші непорозуміння й евентуальні боєві зустрічі з денікінцями та залишити собі вільний шлях до дальших переговорів з ними, Начальна Команда УГА відтягнула в дні 2 вересня 1919 р. армійську групу ген. Кравса з передмість Києва на лінію Ігнатівка — Васильків. Тут поодинокі корпуси зайнялись упорядкуванням своїх бриґад, розпорошених у Києві, а політичний наш провід вислав на переговори до денікінців в Києві ще дві спільні делегації, яким ніяк не пощастило добитись будь-якогось порозуміння. З галичанами денікінці згідні були переговорювати, але уряду УНР вони не признавали, а стоячи на становищі єдино-неділимої Росії, жадали, щоб наддніпрянська армія зложила зброю.
Міжтим передні частини 14-ої совєтської армії під проводом начдарма Якіра, що пробивалась з-під Одеси на північ в напрямі Хвастова, щоб получитись із 12-тою совєтською армією в Коростені — наближались до району розташування УГА. Щоб забезпечитись від 14-тої совєтської армії, Начальна Команда видала приказ до дальшого відступу, — Київській Армійській Групі — на лінію Козятин — Бердичів, а II-гому галицькому корпусові — в район Житомира. Під час цього відвороту 8-ма самбірська бриґада ІІІ-го корпусу, яка найбільше потерпіла під час обсади Києва, перевела в місцях тимчасового свого постою успішну мобілізацію серед місцевого населення і тими новобранцями виповнила свої люки, головно мого ІІ-го куреня, що майже в цілості попав в Думі у денікінський полон. В селі Ревуха, Сквирського повіту, прислано мені як доповнення понад 200 новобранців на вишкіл. Ми відступали і рівночасно в місцях постою вишколювали їх. В міжчасі почали прибувати до куреня малими групами мої стрільці і старшини, яких звільнив з денікінського полону в Дарниці повстанський от. Зелений, так, що протягом двох чи трьох тижнів курінь став в комплеті боєздатний. Наддніпрянські новобранці, під проводом галицьких старшин і підстаршин, показались добрими вояками, а в наступі значно перевшцали галичан.
З днем 10 вересня 1919 р. оп. ч. 236 мене назначено тимчасовим комендантом 8-мої бриґади. Того самого дня вечором покликав мене до телефону генерал Кравс і дав приказ ось такого змісту: «14-та совстська армія пробивається з-під Одеси на північ, а її частини найшлись вже між нашим і денікінським фронтом та під Володаркою переправляються на другий беріг ріки Рось. 8-ма галицька бриґада має негайно відмаршувати до села Топори, там віднайти повстанського от. Сокола і разом з його повстанцями вдарити на большевиків». Згідно з одержаним приказом ми відійшли до місця призначення і ранком 11. 9. 1919 р. зайняли позиції на право від села Топори фронтом до Володарки. Звідси я подався на розшуки повстанців і знайшов їх в поблизькій цукроварні, як навантажували цукор на свої підводи. На мій запит, чи не міг би я бачитись з от. Соколом, одержав зухвалу відповідь, що «отаману некогда разґаваривать», бо він на позиції, ось там за цукроварнею біля високого дерева-грушки. Я пішов у вказаному напрямі і знайшов отамана зі скорострілом на вершку грушки, як стріляв короткими серіями на большевиків, яких я ніяк не міг доглянути навіть через свій далековид. На цій т. зв. позиції, крім самого отамана, нікого більше з повстанців не було. Запримітивши мене, отаман зліз з дерева і ми взаємно собі представились, при чому я передав йому приказ галицької корпусної команди щодо нашого спільного наступу на большевиків в районі Володарки. На це от. Сокіл заявив коротко: «А я не пайду!» Тоді я прийняв військову поставу і промовив: «Я є комендант 8-мої галицької бриґади і вам приказую». Неначе вжалений, отаман крикнув несамовито — «Полковнікі, ко мнє». З’явилось кількох його старшин, станули кругом, а отаман преспокійно видав приказ — «сейчас разом з галичанами маємо вдарити на большевиків». За якої пів години повстанці продовжили праве крило моєї бриґади й около 11-тої год. перед полуднем ми рушили до наступу. Вже на далеку віддаль большевики привітали нас сильним артилерійським і скорострільним огнем. Ми не відстрілювались, бо щадили муніцію, але скорими і короткими скоками посувалися вперед. Зате повстанці жарили без перестанку зі своїх скорострілів по цілому ворожому фронті. Відізвалась наша артилерія і бій почався на добре. Мимо страт раненими ми заєдно перли вперед, а повстанці бадьоро додержували з нами кроку, при чому їхній скорострільний огонь не вгавав ані на хвилину. Ми дивувались звідки повстанці мають стільки муніції? Бій тривав пізно в ніч, бо большевики, окопавшись, ставили завзятий опір. Тим часом стрілянина на відтинку повстанців цілком затихла. Комендант IV-гo куреня, пор. Підгірний, вислав туди стежну патрулю, але повстанців вже не було, щезли десь безслідно так, що наше праве крило зависло в повітрі. Обезпечившись сильно з права, ми рушили обережно дальше вперед. Опір большевиків був уже слабий і ми дістались до їх окопів, а над ранком без вистрілу зайняли Володарку. Показалось, що це були задні частини 14-тої большевицької армії, які, мимо нашого наступу, вспіли переправитись через ріку Рось і відійшли з поспіхом на північ. Її передні частини, зайнявши Сквиру, перейшли 14 вересня 1919 року залізничий шлях між Попельнею, а Хвастовом і попрямували на Житомир. Від 15–20 вересня бриґади 1-го і ІІІ-го галицьких корпусів звели низку боїв з дивізіями 14-тої большевицької армії, — 45-тою, 47-мою і 58-мою, але їх розбити нам не пощастило, бо з півночі, від Коростеня прийшли їм з допомогою частини 12-тої большевицької армії. Обі ворожі армії, 14-та з-під Одеси і 12-та з Коростеня, получились разом, вдарили великою силою на ІІ-гий галицький корпус в районі Житомира і в дні 20 вересня 1919 р. зайняли місто Житомир. При цій операції УГА понесла важкі втрати в людях і воєнному матерія лі, головно в муніції.
Наслідком тих боїв, денікінці, не маючи вже загрози від 14-тої большевицької армії, що продерлась на північ аж до Житомира, почали наступ на УГА на лінії Умань — Піщани— Балта і після кривавих боїв зайняли місто Балту. В той спосіб УГА силою обставин опинилась між двома ворогами, з півночі — большевики, з півдня і сходу — денікінці. З огляду на таку ситуацію, Начальна Команда УГА рішила припинити бої проти
