Остання подорож Сутіна - Ральф Дутлі

шлунковій кислоті, яка в тисячу разів кисліша за лимонну! не зможе вижити жодна бактерія. А тепер Ви здивуєтеся: цьому маляті з ґетто таке диво вдалося. Шурупоподібна, гелікально вигнута бактерія, завдовжки близько однієї тисячної міліметра і товщиною півтисячної міліметра, що має від двох до семи джгутиків на одному кінці. Припускають, що саме спіральна форма і джгутики підвищують можливість виживання бактерії, адже так вона може швидше — уявімо собі щось на кшталт мотора за бортом катера — просуватися смертельною для неї шлунковою кислотою, щоб опинитися в середовищі шлункової слизової і в клітинах шлунка, де вона утворює ензим уреази.

Ензим уреази? Художникові пригадується дивна російська мова, якою розмовляли мешканці невеликого татарського села, що розташувалося навпроти Смілович на протилежному березі Волми. То були останні з розсіяних нащадків Золотої орди.

Уреаза розщеплює сечовину, внаслідок чого утворюється аміак, що, на відміну від кислоти, творить насичене лужне середовище. Можна собі уявити це так: бактерія Helicobacter pylori оточує себе такою неначе лужною хмаринкою, що захищає її від руйнівної дії кислоти. Вельми рафіновано, чи не так, мсьє Сутінхаїме?

Художник і далі доволі невизначено вдивляється у паличку зі джгутиками.

Одночасно бактерія виробляє токсин, отруйну речовину, яка, разом з аміаком, так сильно шкодить клітинам шлунка і так змінює їх, що ці клітини починають виробляти ще більшу кількість кислоти. Слизова оболонка шлунка від надміру кислоти запалюється і через це опиняється під загрозою кислотної атаки. Тобто шлунок виробляє щось, що стає для нього фатальним. Напрошується порівняння з вашими колегами-художниками з Монпарнасу. Саме таким чином і з’явився Ваш розчудесний Ulcus ventriculi, тобто ваша пепкова виразка, любий пане-художнику. І пам’ятайте: все завдяки спіралевидній формі і джгутикам!

А що… з моєю… особливою… виразкою? — хоче несміливо запитати художник.

Нічого особливого, — відповідає майже знудьговано доктор Бог. Розумієте, ми приймаємо тут радше пацієнтів з рідкісними захворюваннями, просто для нас вони становлять більший інтерес. Epidermolysis bullosa, системний Lupus erythematodes, Porphyria cutanea tarda, Tako Tsubo кардіоміопатія — ось хвороби, які приводять нас в екстаз. Дорогенький мій Сутінхаїме, у Вас всього-на-всього банальна виразка шлунка, нічого надзвичайного. Наша Гелікобактер вже шістдесят тисяч років живе в людських шлунках, та досі їй вдавалося прекрасно ховатися. Адже її виявили тільки 1983 року, уявляєте? Шлунки половини людства надавали цій бактерії притулок, половина представників вінця творіння давно інфікована! А в країнах з незадовільними гігієнічними умовами — взагалі дев’яносто відсотків! Дев’яносто!

Художник збентежений. Уже шістдесят тисяч років? А тоді ще ця дата — 1983. Якась божевільна цифра.

Чи Ви чули колись імена Баррі Маршалла та Джона Робіна Воррена?

Ні, — відповідає пацієнт, — я знаю Ель Ґреко, Тінторетто, Рембрандта. А ці двоє, яких Ви назвали, теж художники?

Доктор Бог на запитання не реагує.

Тепер про перенесення бактерій, шановний Сутінхаїме. Нам про це достеменно нічого не відомо. Фекально-орально, орально-орально чи може, навіть, гастро-орально.

Бог у білому виспівує ці звуки, насолоджуючись їх послідовністю, одного разу йому мало, він з задоволенням повторює їх ще раз, тицяючи вказівним пальцем у три різні напрямки.

Словом, шляхом виділень і поновного прийому через забруднену воду та їжу. Можна собі також уявити інфікування через шлунковий слиз, що виділяється разом з блювотинням. Ви розумієте, про що я? Ми мусимо враховувати і комах з родини каліфоридів — так званих м’ясних мух.

Тепер перед очима художника зависли рої чорних із зеленим переливом м’ясних мух, вони висять над усією Європою, від Норвегії аж до Італії.

Вам знайоме відчуття наповненості шлунка, немов після щедрого частування, яка фантастична іронія долі! Ми знаємо з інформацій у Вашій медичній картонці, як часто Вам у житті доводилося голодувати. Відчуття важкості у верхній частині живота, нудота, яка нерідко доходила до блювоти, відсутність апетиту, втрата ваги, відрижка. Ну і, звісно, пронизливий, пекучий біль, кому-кому — а Вам він добре знайомий, цей біль у центрі верхньої частини живота. Скільки разів Ви притискали до живота палець, щоб привітатися з болем, щоб його проклясти…

Лікар без угаву торочить — спокійно й умиротворено, самовдоволено вихваляючи свою медицину:

Біль з’являється майже одразу після їжі, тому що стінки шлунка, а з ними і виразка, напружуються й розтягаються. Окрім цих симптомів з області живота, у Вас, напевно, були всі ознаки неодноразових невеликих кровотеч, а отже й анемії, правда?

Тепер художник справді блідий, йому паморочиться в голові від усіх цих несподіваних подій у його животі.

Прямою вказівкою на невеликі кровотечі є дігтярний кал, чорний і клейкий, через контакт крові з шлунковою кислотою, від чого кров розкладається. Ви зараз, напевно, згадали запах дьогтю в Сміловичах, чи не так? Шановний мсьє Сутінхаїме, краще поговорімо трохи про кольори, гаразд?

Кольори — брати болю, — каже художник, пориваючись розповісти докторові Богу про підслухану колись розмову в кав’ярні «Ротонда». Проте шеф-лікар, зовсім не зважаючи на нього, говорить і говорить собі далі.

У гастроскопії улькус виступає, зазвичай, червонястим дефектом на слизовій, вкритій переважно білими нитками фібріну. Рештки клітин, фібріноїдний некроз. Виразний ЧЕРВОНИЙ колір і струмочки БІЛОГО кольору, Ви ж, думаю, можете це оцінити? Стільки, отже, про розквіт виразки. Після залікування улькуса спочатку залишається пожилкований червоний шрам, який поступово зарубцьовується і стає білим струпом. Таке враження, що вилікувана виразка вибрала для свого портрета Ваші улюблені кольори, хіба ні? Одяг церковного служки, уніформа коридорного, хустинка Вашого маленького кондитера. Немов виразка вирішила підлеститися до Вас перед своїм зникненням. Ви ж,