Остання подорож Сутіна - Ральф Дутлі

І падає, мов підкошений. Немає повітря, тут можна задихнутися, всюди солома, страх, стогін. Липнева спека, запах поту напханих сюди людей. Нестерпно різкий запах. Серця починають зупинятися. До вечора 17 липня зафіксовано сто самогубств. І правда на боці — звідти виводить лише одна дорога. Так, він ненавидів себе за те, що не міг собі всього цього уявити. Він чув про сім'ї, які гуртом викидалися з вікон, щоб уникнути депортації. А якась жінка, божевільна з горя, викинула з вікна чотирьох своїх дітей. У Сміловичах немає вже ні живої душі.

У снах ті напхані на велодром люди часто стояли перед його зором, з німим запитанням, немов очікуючи від нього чогось. Для них він не був невидимим. Та все ж він залишався назовні, його не затягнуло в той вир. Тепер, коли його везуть до Парижа в катафалку, морфін нашіптує йому, що він же насправді був там, так, поза всіма сумнівами, він усе бачив, він би міг заприсягтися.

Міст немов пливе, Лебедина алея, нічого не стоїть на місці. Лебедів уже не видно, в окупованому місті їх потроху відловлювали і з'їдали. Тому місто покинули всі лебеді. А якось він побачив там чорних обвуглених птахів. Лопотіння крил збурювало окуповане повітря над Сеною. Коли він побачив, як вони здіймаються у небо, просто перед його очима підірвали велодром. Велодром побудували за кілька років перед його приїздом, паризькі робітники шаленіли за велогонками і масово ходили на змагання.

Він бачив, як велодром злітає в повітря, у майбутньому, багато років після його смерті, його підірвали разом з усіма перекриттями і подвійними настилами велодоріжок, просякнутими кров’ю і сечею. Уламки кружлятимуть у повітрі, а металеві каркаси оголяться й стирчатимуть догори, немов розшматований скелет гігантського звіра. Стерли з лиця землі. Цієї миті він міг би намалювати все це. Розірваний на шматки краєвид.

Вони з Ма-Бе залягли на дно. Він зробився невидимкою. Він у Шампіньї. Він разом з маковим молочком у Піренеях. Він під своїм темно-синім капелюхом. У Малинові, неподалік від Смілович. Біля пасажу д’Анфер. У Кременкікомінську.

А ґлік гот дір ґетрофен! А лебен ахф дір!

Як тільки лиш починається дія макового молочка, він розбухає, розтягується — як на тому гротескному автопортреті 1922 року, на якому нічого, крім товстелезних губ, не видно, а ще страшенно деформоване вухо і неприродно розросле плече. Він і тепер був невидимим під своїм невидимим синім капелюхом.

У німецькому посольстві на вулиці де Лілль тепер резиденція Отто Абеца і нові порядки. Персоналії арештантів перевіряють згідно з картотекою Туляра. Серед виловлених 16 і 17 липня 1942 року художника Хаїма Сутіна немає. І за два тижні після масових арештів та пекла на велодромі його ще не можуть знайти. Що ж, настав час для спецоперації, мсьє Сутін. На вулиці де Лілль видають наказ про розшук.

Посольство Німеччини в Парижі. 30 липня 1942 року № 305/43 під грифом ТАЄМНО. Командувачу поліції безпеки і служби безпеки оберштурмфюрерові РЬОТКЕ, Париж 72, авеню Фош. Тема: Заходи щодо єврейського художника Сутіна. В окресленій вище справі хочу підтвердити нашу телефонну розмову від вівторка 28 числа. Як Вам відомо, вказівки надходять напряму особисто від ад'юданта райхсмаршала Г. Ґерінґа. По-перше, слід повідомити французькі установи, тобто комісарів aux questions juives та префекта поліції. Закликаємо до активної співпраці. Через надзвичайну таємність не обговорювати подробиць з представниками французької влади. По-друге, наказується конфіскувати всі твори єврея Сутіна, знайдені під час обшуків. Конфісковані твори потрібно негайно надіслати до Берліна. Буду вдячний за швидке залагодження питання.

За дорученням Ашенбах

Срібляста уніформа зазирає через плече секретаря і різко роз'яснює: З Т прошу, не Д. Пригадує блискучі уроки латини вдома в Райху. Adiuvare. Adiuvo, adiuvi, adiutum. Курва, я ще пам’ятаю. Допомагати, підтримувати, пособляти. Раз adiutor, значить ад’ютант. І він гордо надимає груди.

Секретар уже надрукував стільки розпоряджень, що ті, на кого оголошується полювання, ще підступно вкрадаються в його орфографію: у нього справді надруковано «ад’юдант» з «юд» всередині, в оточенні «ад» і «ант». Вони навіть написаного не можуть покинути, прокрадаються в слова і розкладають написане зсередини. Особистий ад’юдант наглядає за райхсмаршалом Ґерінґом. Деренчить терміновий дзвінок, і Д залишається на своєму місці.

І ось саме цей юдей з літерою «д» посередині, який закрадається в слова, прослуховуючи все і всіх звідти, має інформатора у французькій поліції. Назвімо його Арман Мерль. Чом би й ні? Мерль — означає дрізд, а ця пташка так гарно співає. Та от французькі установи беруться ламати собі голову. Надіслати до Берліна — всі твори єврея Сутіна? А що, у верховного колекціонера мистецьких творів раптово змінився смак? Тобто, пробачте: у другого за значущістю. Гітлер власною персоною наказав провести колосальні конфіскації мистецьких творів для свого особливого проекту в Лінці. Розенберґ тримає під контролем захоплені з окупованих територій на заході та сході скарби. А Ґерінґ, співпрацюючи з ним, силкується висмикнути й собі одну-дві родзинки. Тому що пристрасний викрадач мистецьких творів планує влаштувати у своєму заміському помісті Карінгалл на Шорфгайде під Берліном «Північнонімецьку галерею».

У слухавці лунає дзвінкий схвильований голос Елені. Як їй вдалося відшукати листа в німецькому посольстві? Які в неї контакти і з якими архівами? Вона не скаже.

Ти маєш свої таємниці, а я