Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

— Що-о-о?! — здригнувся нервово рабін. — Ви вимагаєте, щоб ми міняли й виправляли наші підручники історії жидівського народу, нашу національну настанову?

— Раббі, a чи ви, жиди, не вимагаєте від Папи Римського й цілої католицької Церкви, щоб вони виправляли християнську традицію і викидали з усіх писань Нового Завіту все те, що не подобається жидам, про вину жидів у розпняттю Христа? Чи не домагалися ви, жиди, щоб навіть німці в Оберамергав викинули зі своєї славної драми Мук Христових все те що вам не подобається. Ну то й ми домагаємося подібного від вас, бо то україножерство. В додатку, ви домагалися, щоб не говорити немилої вам правди, а ми домагаємся, щоб жиди нас не обклевечували.

Наступила хвиля довшої мовчанки. Врешті він озвався:

— То ви хотіли б, щоб ми, жиди, ревідували й виправляли всі наші шкільні підручники в Ізраїлю, та й не тільки в Ізраїлю, щоб виправляли наші всі наукові праці про історію жидівського народу в Україні від найдавніших часів по сьогодні і навіть наші релігійні писання?

— Так, раббі. І навіть ваші молитви, в яких ви проклинаєте наших національних героїв гетьмана Хмельницького і Симона Петлюру. В ім'я історичної правди. В ім'я наукової об'єктивности. І в ім'я доюрих взаємин між нашими народами, між жидами й українцями.

— Та це щось таке, як би ви хотіли обернути гору Синай верхом на долину, а дном на верх! То ж сотнями літ писано й записано в нашій історії, в наших книгах про кривди жидів, вчинені їм українцями так, а ви хочете все те обернути, що це жиди українцям все кривду робили?

— Бо треба ж врешті, раббі, сказати жидам правду. Немилу їм, тому вони й кривитись будуть дуже, але таки правду! А що сотні літ писано неправду. Християни, як знаєте, вже майже дві тисячі літ мають у своїх книгах записано, що жиди в час суду Христового кричали "Розпни, розпни його! Його кров хай впаде на нас і на дітей наших!" І всі християни вірять, що так воно і було. А ви, жиди, таки домагаєтесь тепер, щоб це викинути з християнських книг, з Євангелія, з молитов. То чому не мож викинути й виправити з ваших книг усі наклепи на українців і зневажування їх, коли й усі чесні жиди знають, що то вигадки й умисні перекручування правди. Очевидно, не все нараз. Крок за кроком. Насамперед спинити нові клевети. А тоді висянювати старе.

Рабін глибоко задумався. Врешті відізвався:

— Наша розмова була дуже цікава!

— А я думаю, що й корисна. Багато до передумування я сказав вам, а ви мені. Передумаймо спокійно все те, ще раз, і ще раз. Щоб ми могли бажати один одному добра щиро, а не як ті два сусіди-жиди з вашої жидівської анекдоти.

— Ну? Пригадайте!

— Два сусіди, Іцик і Мошко, завжди сварилися і бажали один одному всего найгіршого. Але на судний день Іцик каже Мошкові: Сусідо, чого ми маємо все сваритися? Ми ж сусіди, забудьмо все і живімо у згоді". "Добре, Іцику". "Ну, то я тепер бажаю тобі, ну — того самого, що ти мені". А Мошко підскочив: "Іцик, ти вже знов зачинаєш?!"

— Як на жарти, то я вам скажу наш жидівський жарт до нашої дискусії. Христос був жид, так? То що вас усіх обходить, що жиди з жидом робили? То наша справа, розумієте?

— Я теологічних справ не хочу торкати, але відповім вам вашим, жидівським дотепом, теж до нашої розмови. Молиться жид: "Єгова, я знаю, що ми Твій вибраний нарід. Але я прошу Тебе, вибери собі хоч на якийсь час вже когось іншого. Щоб, як будуть знову бити вибраний нарід, щоб не били мене й моїх дітей!" Розумієте?

З головою Комісії праведних Яд Вашем, д-ром Мойше Бейски, суддею найвищого суду в Єрусалимі, провели ми двогодинну розмову в його "офісі" в будинку Найвищого суду Ізраїлю. Привітний, але відразу відчувається в нього ворожість до українців. По-англійськи говорить свобідно. Присутніми були теж проф. Сусленський і д-р Клейнер. Про ціль моєї візити вже поінформований, як і про мене. Зміст моєї дискусії з рабіном Кагана вже поінформований самим рабіном.

— Справа Шептицького? І мені, і всім іншим 16 членам Комісії вона знана дуже добре. Вперше вона виринула, мабуть у у 1964 році. Відтоді про цю справу говорили найменше на 7 засіданнях, останньо у жовтні 1981 року, коли Товариство єврейсько-української співпраці інтервеніювало в цій справі, долучуючи до листа багато підписів жидів з Ізраїлю й Америки.

— Вислід?

— Після вашої інтервенції ми вернемося до справи на нашому найближчому засіданні. Але раббі Кагана вияснив вам уже вичерпно. Він, власне, цю справу завжди реферує. Я знаю який буде вислід голосування цим разом, але я особисто погоджуюся з доктором Кагана. За визнання графа Андрея Шептицького праведником, я голосую обома руками, але визнати праведником митрополита Шептицького, голову української католицької церкви — ніколи, ніколи, ніколи! "Невер, невер, невер!" І такого внеску від себе я ніколи не поставлю!

— Чому?

— По-перше, з правничого боку: ми признаємо таке відзначення тільки особам, і ніколи установам чи організаціям. Ми мали випадок, що відділ польських партизан врятував групу жидів і тепер хотіли щоб ми дали наше відзначення цілому відділові партизан. Ми відкинули, а признали лише командантові. В цьому випадку даючи відзначення Шептицькому як митрополитові й голові української церкви, ми признавали б, що ціла українська церква рятувала жидів, а так не було. Навпаки, Українська Церква помагала німцям проти жидів. І навіть сам Шептицький вітав губернатора Франка хлібом-сіллю, коли той приїхав до Львова давати доручення, як винищити жидів.

- І ви вірите, що митрополит Шептицький справді сам, особисто, витав Франка хлібом-сіллю?

— Так, вірю, чому б я мав сумніватися, коли є свідки, які це бачили.

— Хто ті свідки