Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

Ви хотіли б, щоб українці були завжди покірними кріликами, на яких кожний жид може переводити свої експерименти? Кожна акція викликає реакцію, правда? Кожна погана акція мусить викликати болючу, для того, хто ту погану акцію чинив. Ви, жиди, мусите мати відвагу признати свою вину супроти українців і признати, що ніколи апріорного українського антисемітизму не було, що в період кривавої розплати українського люду з польськими гнобителями в добу Хмельниччини й гайдамаччини згинуло теж з рук українців чимало й жидів тому, що вони своїми діями на службі польської шляхти немилосердним економічним зиском, глумом над релігією, донощицтвом жиди озлобили українців до крайніх меж.

В час революції й українсько-московської війни 1918-20 років гинуло й багато жидів не тому, що вони були жиди, а тому, що як комуністи на службі московського імперіялізму боролися проти самостійности України. Вдартеся в груди ви, бо ми не маємо за що. То ж ваша релігія вчить "Око за око, зуб за зуб!" Чи ви це розумієте так, що тільки жид мусить вибрати око за око і зуб за зуб, а українець, як йому жид вибере око, має усміхнутися щасливо і сказати "Пане жиде, я маю ще друге око, виберіть ще й його"? Чому вас так сердить одверте слово правди"?

— Ну, бо українці таки не люблять жидів і їх переслідують. От скажіть правду, як було за Польщі у Східній Малопольщі між першою і другою війною? Ви пам'ятаєте, і я пам'ятаю. Чи ж не вели українські націоналісти кампанію проти жидів, щоб у жидів нічого не купували? А по українських селах — чи ж під впливом тої антисемітської пропаганди селяни не гнали жидів з села, не палили жидівських зат?

— Заторкнене вами питання варте спокійної аналізи, бо на ньому можна дуже добре побачити, що таке "антисемітизм українців" у розумінні жидів. Але, насамперед уточнення: Говорячи про "Малопольську Всходню" і "Польське Зємєвходнє" ви, раббі, маєте на думці українські західні землі. Чи так?

— Ну, так. Тепер це називається "Західня Україна", бо тепер це частина УССР, а тоді це звалося "Малопольська Всходня". А хіба це важне?

— О, дуже важне, бо й воно характеризує поставу жидів до українців. Як історик ви знаєте, що Галичина й Волинь з Поліссям були споконвіку частиною України. В половині 14-го століття поляки захопили Галичину, а далі й решту спустошеної монголами України. Але, якби вони цю територію і її мешканців не звали, це не міняло факту, що це Україна, а її законний власник український нарід. Після першої світової війни поляки знову захопили західню Україну і назвали її "Малопольська Всходня", а її мешканців "Русіні". Ми, українці, законні власники цієї землі вияснювали, що це не так "Мало-Польська", як "Вцалє-нє-Польська" (зовсім не Польща), бо це ж Західня Україна. Весь час ішла важка боротьба українського народу проти польського окупанта. По чиїй стороні стали ви, жиди, що жили на тій українській землі і з того українського люду? Ви, жиди, як і колись, стали опорою польських окупантів. Ви, жиди, завжди з тим, хто має владу. І це є причиною, чому місцеве, поневолене населення вас не любить.

Жиди до політики польської влади не мішалися. Жиди займалися торгівлею, провадили "ганделес", тобто по-американські "бізнес" і з того жили. Що в тому злого? Чи хтось в Америці є проти "бизнесменів"?

— Ясно, що ні. Головно тоді, коли це чесні "бизнесмени".

— То чому ж українці були проти жидівських "бизнесменів"? Чому весь час закликали "Не купуй у жида!" Не тому, що українці вроджені антисеміти?

— Мені, раббі, тяжко повірити, що ви, людина інтелігентна, не зрозуміли того, що діялося на українських землях під Польщею між першою і другою світовою війною. Не спостерігали, що відродження українського народу охоплювало все більше всі ділянки життя, отже захопило й ділянку торгівлі. Як знаєте, до того часу торгівля в Польщі, отже й на окупованих Польщею українських землях, була майже всеціло в руках жидів. Чому ж не мали перебрати торгівлю на українській землі місцеві українці? Тим більше, що багато українців кінчали вищі студії, а поляки не допускали їх до професійної праці. Що вони мали робити: іти носити жидам воду? Бралися до торгівлі. Організували українську кооперацію. Святим обов'язком кожної української людини було піддержати своїх купців, своїх братів, своїх дітей. Тому й кинено між українців клич: "Свій до свого по своє!" При чому ж тут "антисемітизм"?

— Якто, при чому? Як українець мав іти до свого, українського купця, до української кооперативи, то мусів не йти до жидівського купця. Він свідомо бойкотував жидівського купця, бо йому казали "Не йди до жида!"

— Так ясно, що "Іди до свого", значить "Не йди до чужого" А що всі "чужі" були жидами, то й виходило "Не йди до жида!" тільки ж — не тому, що він жид, а тому, що він чужий, а ти ж мусиш піддержати свого. Якщо в якомусь селі чи містечку були б китайські купці, то були б казали "Не йди до китайця, а йди до свого!" Чи це було б "антикитайством"? Раббі: якщо ви несете своїм курам хліб, на який дуже ласо дивиться чужий пес і ви так кинете той всій хліб для своїх курей замість дати його чужому псові, то чи це значить, що ви "антипсяр", що ненавидите псів? Ви, жиди, доводите те своє напастливе "антисеміт", "антисемітизм" до абсурду.

— А зі сіл у Галичині ви жидів не виганяли? Хат їм не палили?

— Ні! З українських сіл втікали жиди коршмарі. Коршми були прокляттям для українського селянина. Коршма перевертала чесну, працьовиту людину в пяницю і висмоктувала з нього всю кров. Жінка й діти голодували, куска хліба не мали, бо розпіячений коршмою селянин ніс до коршми на горілку останній сотик. Коршмар, звичайно, радів тим. Бо скоро, незамітно, селянське майно ставало його. Ми повели успішну протиалкогольну акцію. Селяни перестали пити. Коршмар не мав більше що робити в селі, то й виїзжав з села нарікаючи, що то "українські націоналісти" його вигнали з українського села.

— А для чого ж їм, жидам, палили хати?