Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

— Та що ви таке говорите! — здригнувся рабін. — Як ви можете звати нацизмом нашу віру в те, що ми вибраний Богом нарід? Це ж наша релігія. Так вірили жиди від Авраама, Ісака, Мойсея і так мусять вірити жиди до кінця світу!

— Раббі! Я знаю, що це надзвичайно делікатна тема. Але й про неї конечно говорити й думати спокійно й відважно. Так, треба мати відвагу усвідомити собі наслідки такої постанови. Це не важно, чи це вислід релігії, віри, чи холодно викалькуваного, політичного, чи морального або неморального наставлення. Фактом є, що кожне проголошення одного народу вищим від усіх інших викликає завжди ворожість до того народу, а понижування "вищим", "вибраним" народом інших викликає непоборне бажання помсти за неспровоковане понижування. Зберігаючи гордість і віру у свій нарід, ви мусите проголосити жидів не вищим, але рівним з усіми іншими народами світу.

— Це абсурд! Це було б грізніше самогубство, аніж гітлерівський голокост! Незламна віра в те, що ми, жиди, вибраний нарід, прадиві діти Божі, якими особливо опікується наш Єгова, є основою жидівства. Знищите це і жидівство знищене в корені. Скажіть: Чому жид у будь-якій країні світу мав би вперто триматися жидівства, будучи за те переслідуваним, якби він перестав вірити, що він член вибраного народу, з предками якого сам Єгова говорив і укладав договори. Таж навіть ваш апостол Павло завжди писав: "Насамперед до євреїв, а далі й до греків і всіх інших" Євреї — перед усіми!

— Якщо так, то ви мусите бути завжди бути свідомими, що причина того, що вас усі не люблять, не в них, а в вас, в жидах.

— Ми це знаємо. І так воно мусить залишитися. А що далі? Ще в чомусь ми, жиди винні?

— Так. У політичній ділянці. Ваша батьківщина — Ізраїль. В усіх інших країнах світу ви — гості, то й повинні вести себе, як гості. А ви всюди хочете верховодити. Всюди хочете бути таємною керівною силою. Насамперед в ділянці економії, а далі в пресі, радіо, телевізії і навіть у політиці. Це обурює кожного господаря. Особливо дразливе воно тоді, коли йдеться про країну поневолену, в якій ви, жиди, стаєте на службу окупанта проти місцевого населення. Це стосується не тільки поведінки жидів в Україні, про яку ми оце говорили.

— А де ще?

— Скрізь. Ось вам приклад. Учора проф. Суслевський дав мені переглянути видану вами брошурку: World Zionist Organization. JEWISH HEROIZM IN MODERN TIMES. Jerusalem, Hanuka, 5726. В ній на стор. 122–123 я знайшов дуже характеристичну інформацію. Прочитаймо. (Подаю у моїм перекладі).

"Погром у Кельцах"

— це був погром у Кельцах 4 липня 1946 р., що став зворотним пунктом у організації Бріга. Виглядало, що й після того, як мільйони польських жидів загинули в часі нацистівської окупації, масакруванню жидів таки не прийшов кінець. Погром у Кельцах (Польща) забрав життя 42 жидам після того, як у листопаді 1945 р. в погромах (у Польщі) загинуло 351 жидів. Цю масакру плянували й перевели елементи, які боряться проти нового (комуністичного) уряду і їхня пропаганда мала типово антисемітський характер з обвинуваченням в ритуальнім вживанні християнської крови та в "жидо-комунізмі".

Застрашуючою новістю було те, що й організоване робітництво взяло участь у тім пролитті жидівської крови. Постава польської церкви виявилася скандальною, так в часі погрому (як це здемонстрував епископ Кельц), як і опісля (як це показав примас Польщі кардинал Гльонд). Заяви тих достойників польської церкви говорять ясно, що — мяко кажучи — польська Церква й пальцем не кивне, щоб запобігти тому, щоб погроми жидів не повторилися. Те, що сказав кардинал Гльонд, капітальне: "Жиди намагаються грати критичну ролю в політичному житті країни і тим граються з вогнем".

— По-перше, хочу показати вам, що жиди безупинно обвинувачують у погромах українців, а тут ось бачимо, що і в найновіші часи криваві погроми жидів проводили поляки. По-друге: Чи не повинні ті нові вияви "антисемітизму" заставити вас, жидів, призадуматися, чому отаке повторяється в тій Польщі, де тільки-що німці знищили мільйони жидів. Заяву кардинала Гльонда ви берете, як яскравий вияв антисемітизму найвищого достойника католицької Польщі. Може воно й так. Але чи не показує він вам причини погромів — провокативне вмішування жидів у місцеву політику на службі окупантів? Більшовицька Москва заводила у "звільненій" Польщі своє, большевицько-московське панування і горстка жидів, що спаслася від німецького погрому, відразу стає на службу Москви проти поляків і то на верхах державної адміністрації. Точно так, як це було в 1917-23 роках і пізніше в Україні.

— То ви виправдовуєте оті польські погроми, хвалите їх і робите відповідальними за них самих жидів?

— Нічого подібного! Я хочу вам лише звернути увагу на слова остороги кардинала Гльонда, що жиди, стаючи на службу окупантів проти місцевого населення граються з вогнем. У Польщі, в Україні, скрізь. А як викличуть пожар, що попече їх, тоді кричать, розпучливо на весь світ, що жиди ніколи нікому ніякої кривди не зробили, а кровожадні антисеміти даної країни чинять бестіяльські погроми жидів.

— То по-вашому — жиди не повинні мати ніяких політичних прав у тій країні, де живуть?

— Одна справа, раббі, рівні права для жидів у даній вільній країні, а зовсім інша служба жидів окупантам проти поневоленого народу. Ми ж говорили вже про те, що уряд Української Народної Республіки дав був у своїй конституції такі самі права жидам в Україні, як українцям. Отож, як громадяни України всі жиди мали стати в ряди української армії проти московських наїзників, бо ж маючи однакові права, жиди мусіли мати й однакові обов'язки супроти України. А вони — масово стали на службу червоної Москви проти українського народу.

— Я вже це чув. Давайте далі ваші поради. На майбутнє.

— На майбутнє — хай жиди перестануть в Україні вислуговуватися більшовицькій Москві, головне в КГБ, проти українців, а поза Україною, починаючи в Ізраїлю, хай спинять україножерну кампанію проти українців з брудними обвинуваченнями українців в погромах жидів за Хмельницького, в період Гайдамаччини