Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

великі очі". Жиди в Україні знали дуже добре правду про себе — що вони робили і міряли українців власною жадобою помсти, сподівалися найгіршого від українців. На смерть перелякані, вони представляли як факти те чого вони боялися і що було страшним маривом у їх уяві.

Але дійсність була зовсім інакша. Бо українській душі жадоба помсти чужа. Ви ж самі при розгляді справи митрополита Шептицького наслухалися свідчень самих таки жидів, як то "у відплату" і митрополит Шептицький, і безліч українських священників, монахів і монахинь, і світські люди українці рятували життя жидів рискуючи своїм власним життям і своєї рдини. У ваших архівах напевно є німецькі документи про те, скільки то українців згинуло на шибениці за рятування жидів. Жиди сподівалися тоді від українців жорстокої помсти, а вони заплатили вам рятуванням вас від смерти. А після того — ми сподівалися від вас якоїсь подяки, а ви далі вперто й послідовно тавруєте українців перед світом як якихось кровожадних "традиційних антисемітів". І навіть митрополитові Шептицькому не хочете бути вдячними.

— Ну, після вашої інтервенції ми ваше прохання візьмемо до уваги і справу ще раз на найближчому засіданні комісії розглянемо.

— Вибачте, я ніякого прохання не ставлю. Я вже вияснював докторові Кагані, і вам, що тут про ніяку ласку не йде. Митрополитові Шептицькому вашого визнання "праведником", ні деревця в Яд Вашем не потрібно. На честь нашого великого митрополита ростуть в Україні, в Карпатах дерева скроплені гарячою кров'ю бійців УПА. Тут справа у вашій вдячності. Ніхто не просить, щоб ви йому дякували, і я та й усі українці, не просимо, щоб ви подякували митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів. Таких прохань не ставимо і не поставимо. Ніколи, ніколи. Невер, невер, невер! Але дозвольте вияснити ще одне питання.

— Прошу дуже.

— Чи ви про коляборацію митрополита Шептицького і всіх українських священників довідалися аж тепер, чи вже давніше жиди це знали?

— Ну, жиди вже тоді це знали.

— Всі ті, кільканадцять, рабіни, що їх митрополит врятував з їх родинами також знали це тоді?

— Що значить, чи знали? Очевидно, що знали.

- І ніодин рабін не сказав тоді: "Ви, пане Шептицький, коляборант і я вашої допомоги не хочу. Ваші священники, монахи і монахині коляборанти і я не хочу, щоб вони мене, порядного жида, рятували!"

— Та цо пан муві! — вигукнув здивовано д-р Бейски — та ж вони мусіли рятувати своє життя, своєї жінки, своїх дітей!

- І не боялися, що "коляборант" усіх їх видасть гестапові?

— Не думаю, що в когось таке підозріння могло постати. Всі знали, що граф Шептицький найшляхетніша людина в світі. Всі свідчать, що він скоріше сам би був загинув, аніж видав би жида гітлерівцям на смерть.

— Такій людині ви й досі не хотіли сказати "Дякуємо!"

"А ДЕ ВАШІ ДОКУМЕНТИ, НАУКОВІ Й ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ!"

Директор архівів і документації Яд Вашем д-р Шмуель Краковскі родом з західної Польщі. Зустрілися в його "офісі" в Яд Вашем. Привітний, зрівноважений, настанова така ж, як у всіх; обвинувачування українців у "традиційнім антисемітизмі" і в масовій участі у винищуванню жидів. Але відразу впадає в очі різниця між ним і рабіном Кагана та д-ром Бейским. Ці два вперто і пристрасно обстоюють свої обвинувачення, а д-р Краковські рад почути другу сторону, кожну мою інформацію сприймав з зацікавленням як щось нове і передумує, конфронтує з тим, що йому про українців говорили. Тому розмова з ним була свобідніша, спокійніша. Порушуємо майже всі питання, які я обговорював з рабіном Кагана і з д-ром Бейски. Мої вияснення старається якнайбільше уточнити і сприймає їх спокійно.

— Ми тут маємо копії документів захоплених від німців совєтськими органами й американськими, що тепер є в совєцьких або в американських архівах. Про галичину маємо дуже докладні списки української адміністрації з персональним складом. Маємо звіти з усяких акцій.

- І ви вірите у все те, що даний німець у своєму звіті подавав? Ви ж знаєте, що німцям не ставало кваліфікованих людей для обсади Европи, тим більше, що все йшло в армію, на фронт. Тому до поліційних формацій аж надто часто брали навіть півграмотних, але відданих партійців. А такі писали у своїх звітах не те, що в дійсності було, а те, що на їх думку могло подобатися їх зверхникам.

— Так, я свідомий того. Тому мені й цікаво почути ваші вияснення щодо українців. Те, що ви подаєте, я порівнюю з тим, що я досі знав на підставі жидівських і німецьких свідчень і маю тепер зовсім інший погляд.

Особливо зацікавило його моє розяснення ролі жидів в Україні під польською окупацією за шляхетської Польщі, в добу Хмельницького, Гайдамаччини і за совєтської окупації.

— Це для мене ревеляції. Я ніколи про це не чув. Українці були в німецьких конц. таборах? Вас першого бачу з авшвіцьким числом на руці і чую, що таких, як ви були тисячі. Про ОУН, УПА, Бандеру чував, але завжди як про відданих помічників німецьких нацистів, що помагали винищувати жидів. Українці рятували жидів і за те багато їх загинуло на німецькій шибениці? Вперше про це чую від вас.

Він устав і показав мені полички з книжками:

— Дивіться! Ось тут кілька поличок польських книжок про те, як поляки боролися проти німців, як рятували жидів. Книжки, документи, знімки, підпільна література, преса з часу війни, вирізки повоєнної преси на ці теми. А тут ось українська поличка — зовсім чиста. Я вірю, що все те, що ви сказали, правда, бодай як дивитися на всі ці справи з вашої, української точки зору. Але якщо я буду повторювати іншим жидам, то мене відразу запитають на якій підставі я таке говорю? Одна наша розмова — замало. Де ваші видання на ці теми, документи, підпільна література з часів війни? Ви ж мусите мати такі матеріяли. Дайте нам усе хоч по одному примірнику для нашого архіву, щоб кожний, хто цікавиться українсько-жидівськими справами, міг відразу знайти в нашому архіві