Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

В останніх двох роках українсько-жидівські взаємини помітно оживились. У двох протилежних напрямах. З одної сторони, стали появлятися товариства українсько-жидівські чи жидівсько-українські: в Ізраїлю — єврейсько-українське товариство співпраці і подібні в ЗСА. І в той же час посилилася жидівська протиукраїнська дія, головно в ЗСА: напастливі статті й окремі книжкові видання, в яких жидівські автори представляють українців як "історичних, налогових" антисемітів, і поява й дія "Спеціяльної слідчої комісії ЗСА" для вишукування й притягання до судової відповідальности "воєнних злочинців", яка відразу ж набрала характеру жидівської "святої інквизиції", що ганяється за "відьмами" якраз серед українців, недавніх "ДП".

Українці в ЗСА, особливо ж українська інтелігенція з нової еміграції прийняли жидівські залицяння не то з приязню, а з захопленням. Вже першого жидівського гостя д-ра Штерна, що приїхав з Ізраїлю до ЗСА, щоб відвідати українські громади з доповідями, українці прийняли краще, ніж, наприклад, довголітнього політичного в'язня українця С.Караванського і його дружину, хоч д-р Штерн, живучи в СССР нічогісінько спільного з українською національною боротьбою не мав. Одна з українських асекураційних установ відразу асигнувала йому кілька тисяч долярів як подарунок. За кожний виступ з доповіддю для українців йому платили, а в додаток видали й розпродали йому окрему книжку про нього. Майже всі українські політичні "середовища" наввипередки стараються нав'язати контакт з жидівсько-українськими товариствами. Не бракувало навіть таких українських "політиків" і "вчених", які готові прилюдно прийняти за правду жидівське обвинувачення українського народу в "традиціному антисемітизмі", битися прилюдно в груди і просити прощення…

А з жидівської сторони? Чи відважилося хоч одне жидівсько-українське товариство в ЗСА або хоч один жидівський учений чи політичний діяч виступити прилюдно в пресі проти жидівських напастей на українців? З приводу судових процесів проти українців, обвинувачених у "воєнних злочинах" (бо вони, мовляв, антисеміти і сорок років тому були в українській поліції), опанована жидами американська преса захоплювалася нападами на українців. Молоді жидівські нацисти робили галасливі демонстрації проти запідозрених (не засуджених тільки запідозрених!) в заподіянні сорок років тому кривд комусь із жидів, підкреслюючи безупинно, що обвинувачений українець! Навіть першого в серії судження за "воєнні злочини" Федоренка безупинно називали українцем, хоч він "совєтський" чоловік, ніколи нігде не виявив, що він українець, потрапив у полон як вояк совєтської армії, зголосився до служби в німецькій поліції на заклик москаля ген. Власова, приїхав до ЗСА як росіянин заходами фундації ім. Толстого, належав до російської православної церкви і, врешті, по засуді зголосився на добровільний поворот до СССР, бо вже раніше їздив з ЗСА до СССР. Ажидівська журналістка Давидович опублікувала в "Ню Йорк Таймсі" протиукраїнський пашквіль, точно в такому стилі, як колись гітлерівський "Штюрмер" писав проти жидів. І ні одного прилюдного голосу з боку жидів в обороні українців, проти нічим не спровокованих жидівських напастей. Мимоволі нагадалася споконвічна жидівська глумлива приказка: "Іван за Сальцею пропадає і коло Сальці припадає, а Сальця Іванові й на добрий день відповісти не гадає"…

Заскочені таким станом "жидівсько-українських стосунків" українці пробують вияснювати, що це така невмолимо протиукраїнська настанова жидів у ЗСА, а в самому Ізраїлю жиди у ставленні до українців вже протверезіли і шукають контактів з українцями для співпраці проти спільного ворога — Москви. Доказом цього, мовляв, є власне поява товариств для жидівсько-української співпраці. На доказ такого звороту українська преса подавала як факт, що "оце вперше в історії українсько-жидівських взаємин уряд Ізраїля запросив троє українців з Чікага в гості до Ізраїлю, і вони зустрілися там з дуже теплим прийняттям".

Чи це справді так? Правильну відповідь могла дати лише поїздка до Ізраїлю приватно, щоб на місці це простудіювати в зустрічах і розмовах з різними людьми.

Про конечність провірки на місці, в Ізраїлю, можливостей праці товариств жидівсько-української чи українсько-жидівської співпраці, немає що й казати. Тут ми знаємо цю справу тільки так, як вона нам, українцям видна. Ми знаємо, як ми собі таку співпрацю уявляємо. Але, як уявляють собі таку співпрацю охочі до цього з жидівської сторони там, в Ізрaїлю? Чи є там дійсно бодай такий напрямок серед загалу жидів, громадян Ізраїлю, чи це тільки окремі одиниці, особисто заінтересовані з якихось мотивів у контактах з українцями у вільному світі, зокрема в ЗСА? Які це мотиви? Щире бажання в них змагати до прочищення атмосфери в українсько-жидівських взаєминах і нав'язуванню в дії співпраці, корисної для обох сторін, чи може лише на цьому свій власний поплатний "Гешефт".

Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше — питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св. Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.

Геройська постава Митрополита Шептицького і його гуманітарна дія в користь жидів широко відома серед самих жидів. Жидівський вчений Леон Гайман у статті, поміщеній у Ukrainian Quarterly наводить свдчення про це рабіна др. Давида Кагана:

"Я присягаю на Біблію, що граф Шептицький був одним із найбільших в історії всего людства гуманітарних чоловіколюбців і найкращим приятелем жидів. Оце я свідчу не тільки тому, що він врятував мені життя самому, моїй дружині і моїй дитині і не тільки тому, що він поміг врятувати від певної смерти з рук нацистів безліч інших жидів. Прошу мати на увазі не тільки те, що він зробив, але й мотиви його дії. В тому часі граф Шептицький був уже старшою людиною, немічний тілесно, але велет духом. Віком понад 80 років, спараліжований і напередодні смерти, він зовсім певно не шукав якихось політичних користей чи респекту до себе. Усе це було вже за ним. Якщо б німецькі нацисти були знайшли в підземеллях катедри св. Юра, або в монастирях