Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук
З таким признанням свідчить про дію Митрополита УКЦ Андрея Шептицького й другий рабін, др. Курт Лєвін, що теж завдячує своє життя українському Митрополитові:
"Ізраїль знаходив мало приятелів у критичних моментах своєї історії. Місцеве населення було звичайно байдуже до долі жидів. Мало хто виявляв співчуття, а ще менше відважувалися помагати. І в тій то годині жаху жиди знайшли правдивого приятеля в особі Його Ексцеленції, Митрополита Андрея Шептицького…"
"Резиденція Митрополита це була мала палата барокового стилю поруч катедри св. Юра… Двері митрополичої резиденції були завжди відкриті для кожного, хто бажав зайти до Митрополита. Бувало нераз, що й жидівська делегація з котрогось містечка коло дібр Шептицького заходила сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні чи релігійні потреби. Фактично, неодна синагога у тих місцевостях була збудована подарованим деревом з лісів Митрополита Шептицького…"
"Жиди віддячувалися за те виявом найвищої пошани і вдячности. Як Митрополит візитував якесь місто, чи село, його витала числена українська громада, на чолі якої йшли українські священики і обовязково місцевий рабін…"
Андрей Граф Шептицький (1865–1944)
Митрополит Галичини 1900–1944 рр.
Митрополит Андрій Шептицький одинокий на всю окуповану гітлерівською Німеччиною Европу виступив відкрито в обороні жидів. Як голова Української Католицької Церкви він вислав листа до Гітлера й Гімлера гостро протестуючи проти винищування жидів. Окремим пастирським листом він заборонив під загрозою екскомунікації всім українцям брати участь в переслідуванню жидів. Всім українським священикам, монахам і монахиням доручив помагати переслідуваним жидам і рятувати їх від смерти. Один із врятованих самим Шептицьким рабінів заявив: "Андрей Шептицький повинен дістати від жидів почесне ім'я "Князь Праведників". Але…
"Але найважливішим було те, що він дав моральну піддержку всім тим, кого він і на його доручення українські священики, монахи й монахині переховували. Гнані й переслідувані жиди, позбавлені всяких людських прав і будьякої правної охорони під впливом дії Митрополита відзискували віру й гуманність і в людство. І всі ті монахи і монахині та священики зберігали мовчазно таємницю. На протязі поверх двох років ніхто сторонній не знав про те, скільки то жидів переховується в кожнім українськім монастирі і навіть у приватнім помешканню самого Митрополита".
На підставі таких свідчень самих жидівських рабінів про Митрополита Української Католицької Церкви Андрея Шептицького здавалося, що коли створений у Єрусалимі "ЯД ВАШЕМ", музей жидівського голокосту, почав відзначувати із вдячности іменем "праведника" кожного, хто в час гітлерівського винищування жидів врятував життя комусь із жидів, то першим з відзначених буде власне Митрополит Української Католицької Церкви Андрій Шептицький а за ним, всі ті українські священики, монахи й монахині, що на доручення свого великого Митрополита врятували сотням жидів.
На диво — цього не сталося. Хоч "Сад Праведників" у ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі начисляє вже сотні деревець, засаджений в честь визнаних "праведників" і кожного дня збільшується, звання "праведника" ні Митрополит Андрей Шептицький, ні інші українські священики, монахи й монахині й досі не одержали і нікому з них деревця вдячности в саді ЯД ВАШЕМ не засаджено. Навпаки більшість членів Комісії рішуче противиться тому.
Чому?
Відповідь на це питання може було дістати тільки в безпосередній, особистій зустрічі й вичерпній розмові з членами Комісії ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі.
Тому то я відбув в жовтні 1981 р. три тижневу поїздку до Ізраїлю.
ПЕРЕД ПОЇЗДКОЮПро плян моєї поїздки до Ізраїлю я з головою Товариства єврейсько-української співпраці проф. Яковом Сусленським в часі його побування в ЗСА. Це товариство прийняло мене в члени вже раніше, але з певною резервою. Цю резерву висловив проф. Сусленський у своїх доповідях в ЗСА і при особистій зустрічі пояснив її мені. Не подобалися йому мої виступи в судах ЗСА і в пресі в обороні суджених українців з виразним виясненням, що то не українці, але самі таки жиди коляборували з німецькими нацистами у винищуванню жидів: жидівські "Юденрати", жидівська поліція, жидівські інформатори і зложені з самих молодих жидів у конц. таборі "зондеркоманда".
— Навіщо говорити про це? — питав він невдоволено. — Ізраїльська преса, що не хоче містити нічого доброго про українців, отаке відразу помістила на доказ українського антисемітизму.
— А хіба я сказав якусь неправду? Чи не було це справді так, як я свідчив? Де ж якийсь антисемітизм?
— Та це правда, але краще того не згадувати, щоб не дразнити жидів.
— А чого жиди не тільки словами, але й у пресі напастують українців та ще й використовують свої впливи в ЗСА для того, щоб робити з українців жертовних козлів як "воєнних злочинців", щоб ще раз і ще раз показувати американцям, як то жидів винищували в Европі в часі війни. Не українці ж то робили.
— Ну це окремі випадки, і ви на них не звертайте уваги.
— Тобто як? Коли жиди напастують українців і їх провокативно знеславлюють, то українці повинні на це не звертати уваги, а як українці обороняють себе і виявляють немилу жидам правду, то це антисемітизм, це дразнить жидів і цього робити не треба. Така постава виключає співпрацю з жидами як рівні з рівними, а йде фактично про збирання "шебесгоїв" для використовування їх жидами для їхніх потреб. Я вважаю передумовою для щирої співпраці прочищення атмосфери шляхом відвертого обговорення конфліктової ситуації. Це моє становище і тільки згідно з ним я діятиму для поліпшення жидівсько-українських взаємин. Якщо це вам сприємливе, я залишуся членом товариства, а як ні, то відразу викресліть мене зі списка своїх членів.
— Я респектую вашу поставу, — відповів Я. Сусленський — і повторюю запрошення приїхати до Ізраїлю. Буде змога
