Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук
Директорка "офісу" Віра Правсніц дуже привітно нас прийняла, побачивши на моїм рамені число Авшвіцу, а почувши, що я українець, заскочено і з недовір'ям потрясла головою. Коротко пояснюю. Ввічливо слухає і хотіла б усьому помогти. Українці між "праведними"? Ніколи такого питання їй ніхто не ставив і над ним ніколи не думала. Окремої рубрики "українці" нема, бо для цього не було потреби. Олена виразно подала "Україна" і це їй так написали. Іншим ніхто цього питання не ставив. Про признання назви "праведника" митрополиту Андреєві Шептицькому знає, бо на комісії кілька разів про це була мова, і секретарка бачила живу кореспонденцію в цій справі. Знає, що митрополит Шептицький життя багатьом жидам. Але чому ще й досі не признали йому імені "праведника", не знає. Може знає директор східноевропейського відділу д-р Лівія Роткірхен.
Заходжу до неї. Зовсім подібна сцена, як у секретаріяті. Приязна усмішка і співчутлива чемність, коли почула, що я колишній "авшвіцяк" і побачила "число" на руці, і констернація, коли кажу, що я укpаїнець.
— Українець? Ну, то ми сусіди, ви українець, а я румунка, і обоє — жиди.
— Ні, - поправляю, — ви румунська жидівка, а я український українець. Ви хіба знаєте багато про українців.
— Так, знаю, але, на жаль, нічого доброго. Знаєте, я жидівка, а Хмельницький, гайдамаки, Петлюра… А недавно українська поліція… Я родилася в Румунії, приготовляю тепер працю про винищування жидів у Румунії і все в рапортах стрічаю звіти, як то українська поліція помагала німецьким нацистам винищувати жидів.
— В Румунії? Українська поліція в Румунії? Звідки ж там узялася українська поліція?
— Ну, ви знаєте, що в Румунії, на Буковині й Бесарабії дуже багато українців. Казали, що більше як один мільйон.
- І вони там жили завжди, так? І завжди мали там свій уряд, свою поліцію?
— Та ні, то була Румунія, румунська влада і румунська поліція.
- І ви не чували, що румуни дуже переслідували українців, саджали до тюрем.
— Ну, чула. Знаєте, українці були одні націоналісти, другі комуністи й одні хотіли забрати Буковину й Бесарабію, щоб прилучити її до самостійної України, а другі до СССР. То румуни їх переслідували. Вони не вірили ніяким українцям.
— Цікаво: не вірили, не любили, переслідували українців, а як почалася німецько-московська війна, то відразу створили з тих українців румунську поліцію, яку ще й назвали "українська поліція"? А не боялися, що та українська поліція помститься тепер, маючи зброю в руках, на румунах за переслідування?
— Гм… Над таким питанням ніколи не задумувалась. Гадаю, що не боялися, тому що старшини в тій поліції були все німці й румуни, а українці лише рядовики.
— Як же вони порозумівалися? Прості українці не знали ані німецької, ані румунської мови. І як же це так: прості рядовики, українці з української поліції в Румунії, організували на терені Румунії гетта й винищували жидів? А румунський уряд на таке дозволяв украхнцям?
— Ну над такими питаннями я ніколи не застановлялася. Але, ви знаєте, всі українці є антисеміти, вони все били жидів, в Галичині, на Україні…
- А за що? Як же це так — жиди українців все любили, а українці за те жидів били? Чому?
— Не знаю. Нас у жидівській школі так учили, в наших книжках так пишуть.
— А про українського митрополита Шептицького чули?
— Чула. Знаю, що він багато жидівських родин врятував перед смертю з рук німців, кільканадцять рабінів врятував.
— Ви простудіювали справу жидів у Румунії в часі другої світової війни. Чи румунський православний патріярх, румунський католицький митрополит чи єпископ або хтось з румунських священників складали письмові протести проти винищування жидів німцями й румунами? Чи вони активно помагали жидам, рятували їх життя ризикуючи власним життям і румунськими церквами?
— Ні, про таке я ніколи не чула, ніяких документів, що потверджували б таке не бачила. Навпаки, ми маємо документи, що румунський уряд і особливо румунська партія "Залізна гвардія" помагали німцям винищувати жидів.
— От і бачите! І все одно ви кажете, що не румунський уряд, не румунська "Залізна гвардія", які ненавиділи українців гірше, як жидів, але українці "гірше, як німці" винищували жидів. Чому така українофобія?
— Не знаю. Я тільки повторюю те, що думають і говорять про українців усі жиди. Я сама перший раз бачу перед собою українця, що був в'язнем Авшвіцу. Я вам вірю, що таких, як ви були тисячі українців, але я ніколи про таке не чула.
— Але про митрополита Шептицького чули? Чому про нього жиди не говорять. І ви тут в "Яд Вашем", навіть не хочете йому подякувкати і визнати його "праведником". Таж його портрет повинен бути тут, в першій кімнаті музею з виразним зазначенням що він, митрополит української католицької Церкви, єдиний в Европі письмово протестував перед Гітлером і Гімлером проти винищування жидів і сам, а з його доручення сотні українських священників, монахів і монахинь рятували життя жидам, рискуючи власним. Чому того нема?
— Не знаю. Про справу Шептицького говоріть з Комісією голокосту, з директором Яд Вашем і його заступником.
Директор Яд Вашем д-р Іцак Арад і його заступник д-р Гедеон Гавзнер виразніше протиукраїнсько наставлені. Але чемні і здержливі. Моя Авшвіцька "виказка" на рамені — несподіванка для кожного жида і спинює протиукраїнську напасливість. Вони — кажуть, — ніякої різниці між тими, хто рятував жидів, з уваги на їх національність, не роблять. Якщо хтось подав, що він українець чи українка при розгляді внеску на визнання його чи її "праведником", то так на таблиці біля деревця і подано. Обидва пригадують, що на таблиці Олени Вітер виразно подано "Україна" бо так
