Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм

військовій царинах, навряд чи існували б підстави для якихось заперечень з приводу цієї відмови від міжнародних зобов’язань. Але тепер ці заяви лише додатково послаблювали систему Ліги Націй. А стосовно шкоди для Фінляндії, то зі шведського звернення з’ясувалося, що в разі агресії ми навряд чи зможемо сподіватися на допомогу звідти. Заяви, власне кажучи, розбивали нашу надію на регіональну систему допомоги, якої ми послідовно прагнули, і формували в Совєтського Союзу уявлення, що напад на Фінляндію не пов’язаний із ризиком конфліктів з іншими північноєвропейськими країнами. Якщо вірити містеру Дейвісу, колишньому послу США в Москві, Кремль сприйняв ті заяви як пронімецькі[8], адже на той час передовсім Німеччина була потенційним кандидатом для накладання санкцій.

За тодішніх обставин фінляндський уряд мав усі підстави остерігатися кожної дії, яка призводила до ізоляції нашої країни, адже саме в той час політична напруга в Європі вперше безпосередньо подіяла на стосунки між Фінляндією й СССР. У квітні 1938 року, одразу після аншлюсу, Совєтський Союз розпочав серію дискусій з урядом Фінляндії, які мали справити вирішальний вплив на розвиток ситуації. Вони лишалися таємницею аж настільки, що лише вкрай обмежене коло людей знало: наші стосунки зі східним сусідом увійшли в нову фазу. Безперечно, вельми прикро, що уряд не знайшов способу довести пропозиції Совєтського Союзу до принаймні вузького кола парламентарів, щоб щоб ті краще зрозуміли нагальні потреби збройних сил. Якби так сталося, ті групи були б ліпше готовими до діалогу, що відбувся згодом, восени 1939 року. А державне керівництво настільки слабко взаємодіяло з військовим командуванням, що навіть голова Ради оборони не мав відповідної інформації. Уряд, можливо, побоювався пропозицій щодо збільшення асигнувань на оборону, проти яких було б важко заперечувати. Аж набагато пізніше мене повідомили про цей надважливий діалог.

14 квітня другий секретар посольства СССР у Гельсінкі, Ярцев, попросив про термінову розмову з міністром закордонних справ Голсті. Останній прийняв його в той самий день, і Ярцев повідомив, що дістав від свого уряду широкі повноваження на таємний діалог щодо можливостей більшого порозуміння між Фінляндією й СССР. Совєтський уряд, як сказав Ярцев, хоче поважати фінляндський суверенітет і територіальну недоторканність, але Москва впевнена в тому, що Німеччина виношує плани нападу на СССР, які охоплюють десантування війська у Фінляндії з подальшим наступом на схід. Як Фінляндія поставиться до такого акту агресії? Якщо Німеччині буде дозволено скористатися фінляндською територією для нападу на СССР, він не чекатиме на Раяйокі[9], а перемістить свої частини якомога далі на захід, і Фінляндія перетвориться на войовище. Натомість якщо Фінляндія протидіятиме десантуванню німецького війська, СССР буде готовий надати нам усіляку військову й економічну допомогу, а також зобов’яжеться вивести свою армію після війни.

Далі Ярцев пояснив: його уряду відомо, що фінляндські фашистські елементи в разі негативного ставлення уряду Фінляндії до німецьких планів мають намір здійснити переворот і призначити уряд, який погодиться підтримувати зусилля Німеччини. Совєтський уряд хотів певних гарантій, що Фінляндія не підтримуватиме Німеччину в її війні проти СССР. На запитання міністра зовнішніх справ, які це мають бути гарантії, чіткої відповіді не пролунало. По завершенні розмови Ярцев попросив обговорювати все пов’язане із цими питаннями лише з ним.

Перемовини з Ярцевим тривали протягом весни й літа, а СССР не робив жодних конкретних пропозицій. 11 серпня російському дипломатові було вручено такий проект угоди між Фінляндією й Совєтським Союзом:

Фінляндський уряд, який тримається засад нейтралітету північноєвропейських країн, не дозволить порушувати територіальної недоторканності Фінляндії, а отже, не дозволить сторонній великій державі використовувати Фінляндію як базу для нападу на Совєтський Союз.

Уряд СССР, який запевняє, що шануватиме територіальну недоторканність Фінляндії включно з кожною її частиною, не заперечує проти того, щоб Фінляндія ще в мирний час вжила на Аландських островах військових заходів, потрібних для забезпечення територіальної недоторканності Фінляндії і якнайповнішого нейтралітету Аландських островів.

Уряд Фінляндії, звичайно, хотів мати згоду СССР на заходи, які забезпечували б нейтралітет Аландських островів і щодо яких від початку року тривали перемовини між Фінляндією та Швецією. Відповідь Совєтського Союзу не забарилася.

Уже 18 серпня Ярцев повідомив: якщо фінляндський уряд не вважає за можливе підписати таємну військову угоду, СССР може задовольнитися й писемною гарантією, у якій Фінляндія зобов’язалася б протистояти нападу Німеччини й задекларувала готовість прийняти збройну допомогу від Росії. СССР заявив про бажання погодитися на фортифікацію Аландських островів, якщо сам дістане змогу брати в ній участь, наглядати за фортифікаційною роботою й контролювати використання оборонних споруд. Для компенсації за це Совєтський Союз хотів дістати дозвіл на будівництво укріпленої військово-повітряної й військово-морської бази на острові Суурсаарі[10]. На цих умовах він був готовий гарантувати недоторканність Фінляндії й підписати вигідну для нас торговельну угоду.

У відповіді фінляндського уряду було зазначено, що російська пропозиція означає порушення суверенітету нашої країни, а також суперечить політиці нейтралітету, яку провадять Фінляндія та інші країни Північної Європи.

Попри негативну позицію нашого уряду, СССР запропонував на початку жовтня новий варіант угоди щодо Суурсаарі. Якщо Фінляндія не погоджується на те, щоб росіяни фортифікували Суурсаарі, це можуть зробити й самі фіни, але проектувати роботу треба спільно із совєтським урядом. А якщо Фінляндії буде не до снаги обороняти цей острів, росіяни готові взяти це на себе.

Цю видозмінену пропозицію теж було відхилено з такою самою аргументацією, натомість фінляндський уряд пообіцяв розглянути питання фортифікації Аландських островів. На цьому все і скінчилося, а перемовини, що точилися в Москві стосовно торговельної угоди, урвалися через суурсаарське питання.

Згаданий діалог відбувався на тлі збільшення напруженості загального становища. На мюнхенських перемовинах у вересні 1938 року Німеччині було передано Судетський край, а відповідно, й володіння фортифікованими смугами в Чехословаччині. Це означало, що СССР втратив одного союзника. Швидке зростання німецької моці, дедалі прохолодніше ставлення до Москви з боку Франції й Англії збільшували політичну ізоляцію СССР, а також його недовіру до Фінляндії.

Якщо повернутися до міжнародних ускладнень наприкінці зими 1938 року, існувало побоювання, що нейтралітет буде важко зберегти, насамперед через відсутність фортифікацій на Аландських островах. Ще на початку року я доручив Генеральному штабові виробити план оборони Аландів, їх фортифікації й забезпечення особовим складом, а також присутності мобільних військово-морських сил, а в лютому наспіла й калькуляція. Суму витрат було запропоновано збільшити до 476 мільйонів марок.

Під час цього процесу ми постійно контактували зі шведськими військовими органами й зауважили, що шведів не менше від нас турбує відсутність фортифікацій на Аландах і що існують певні передумови для того, аби