Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані
встановила:
Стус В. С., будучи раніше засудженим за особливо небезпечний державний злочин на 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, відбуваючи в 1974–1979 роках основну і додаткову міру покарання, а з серпня 1979 року мешкаючи в м. Києві, куди він прибув після відбуття міри покарання, не став на шлях виправлення; залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань з метою підриву та ослаблення Радянської влади протягом тривалого часу систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою, та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.
Разом з цим Стус В. С. з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.
Ворожою діяльністю проти Радянського державного і суспільного ладу Стус В. С. займався, незважаючи на те, що йому 19 жовтня 1975 року та 19 червня 1978 року повторно було оголошено офіційне попередження про недопустимість дій, які суперечать інтересам державної безпеки СРСР у відповідності з Указом Президії Верховної ради СРСР від 25 грудня 1972 року.
Конкретно злочинна діяльність Стуса В. С. виразилась в слідуючому:
• В грудні 1976 року, відбуваючи покарання в виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, виготовив наклепницький документ в вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до прокуратури Союзу РСР зі своїм листом-проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».
В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія. Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини.
• Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, Стус В. С. виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому, паплюжачи радянський державний та суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972–1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалася національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлене під загрозу».
Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка О. Є., притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по іншій справі, під час обшуку по якій 1 квітня 1980 року була вилучена рукописна копія цього документа.
Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні.
Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з ворожою метою Стус В. С. виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих мешканців міста Києва — Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.
В цьому документі зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського та російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Згадуючи про свою антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.
Зазначений документ наприкінці 1977 року надіслав поштою до м. Києва, де з його текстом ознайомилися Коцюбинська М. Х., Андрієвська В. В., Кириченко С. Т. та її чоловік — Бадзьо Г. В. Рукописний текст цього документа, написаний Кириченко та Бадзьом, потрапив до Стуса, який зберігав його у своїй квартирі в м. Києві до вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року. Доля оригіналу вказаного документа не встановлена.
В листопаді 1977 року також під час перебування в засланні в Магаданській області Стус В. С. з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді листа до мешканця м. Чернігова Лук’яненка Л. Г., судимого в 1961 році за зраду Батьківщини та в 1978 році — за антирадянську агітацію і пропаганду.
В цьому листі з ворожих націоналістичних позицій зводить злісні наклепи на радянський державний і суспільний лад. Заявляючи про своє бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету», підбурює «однодумців проводити ворожу діяльність» в більш широкому плані. Наклепницьки стверджує, що на Україні нібито проводяться незаконні «репресії української інтелігенції», паплюжить рівноправність України в складі Союзу РСР і твердить, що в Радянському Союзі нібито не має «фактичної рівності нації».
Тоді ж, в листопаді 1977 року, поширив зазначений документ, надіславши поштою в м. Чернігів вказаному Лук’яненку для ознайомлення.
• В кінці 1977 року під час перебування в селищі Матросова з тією ж метою він виготовив рукописний документ, у вигляді «листа-звернення» до одного із членів Президії Верховної Ради Союзу РСР. В документі робиться спроба зганьбити діяльність Радянського уряду, наклепницьки твердиться, що в Радянському Союзі нібито існує «беззаконие и насилие», «шовинистический произвол», в результаті чого було начебто безпідставно засуджено його — Стуса та інших осіб. Засуджених антирадянщиків намагається показати як «представників української інтелігенції», що репресовані нібито лише за їх «переконання».
Зазначений документ зберігав у своїй кімнаті гуртожитку до його вилучення 10 лютого 1978 року під час обшуку по
