Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Та на початку квітня 1920 р. жандармерія натрапила на сліди повстанчих приготувань — поляки, що мешкали в гуцульських селах, доповідали їй все, що знали про наміри верховинців. Тож влада посилила жандармські станиці та військові залоги. 13 квітня польська жандармерія в с. Жаб'є під командою старого жандарма Гураля, який знав чи не кожного гуцула в околиці особисто, почала арешти січовиків, діячів радикальної партії та інших мужів довір'я.
У с. Жаб'є жандармерія найперше арештувала Петра Зюб'юка-Ігнатчу-ка, закидаючи йому провід у повстанчому комітеті. Потім взято його сина Івана. Жандарми провели в їхньому домі обшуки, але нічого не знайшли. Пограбували весь дім, забравши одяг, кухонне начиння, столярські інструменти, чотири корови, відправили арештованих у тюрму, де їх криваво побили дротяними нагайками. Того самого дня арештовано січовика Лукина Сливчука, його синів Миколу й Олексу, колишніх січових стрільців. Жорстоко побивши в жаб'ївській в'язниці, їх відправили до Коломиї.
Те саме повторилося в Головах: тут арештовано членів родини Петра Шекерика та його свояків. Найбільше зазнав лиха Василь Шекерик, якого вважали провідником повстанської організації.
Нараз сталася подія, яка мала жахливі наслідки для гуцулів. 19 квітня у присілку Зеленім під Чорногорою було вбито двох жандармів — Антона Дерена й Кароля Віснєвського. Це були всі польські жертви Гуцульського повстання.
"Цього моменту поляки якраз чекали, — писав Петро Шекерик. — Вони розтрубили у своїй пресі про більшовицьке повстання гуцулів. Заалярмували цілий світ про "бунт гуцулів". Уже 24 квітня прибув до Жабйого карний курінь польського війська зі Львова й батальйон жандармерії. Вони оточили Жаб'є суцільним муром кулеметів і постів і зачали жорстоку пацифікацію поголовно над усім населенням, не питаючи вже, хто винен або не винен. Найбільше знущань мав доконати надпоручник Твердонь, родом зі Снятинщини, далі сержант Дудла, сержант Миняк і вже згаданий Гураль, комендант Жаб'Івської жандармерії. Твердонь і Гураль напали в Жабйому на хату Михайла Гапчука, кошового Жаб'Івської "Січі", але не застали його вдома. Тоді вони взяли жінку, сина і наймита на допити. Сильно їх побили. Не довідавшись нічого, відійшли, забираючи все майно Гапчуків: корови, вівці, сіно, вбрання й усе, що їм потрапило під руки. Потім зайшли до вдови організатора "Січей" на Гуцульщині Юри Соломійчука (1857–1918). Жандарм Гураль постановив помститися на родині Соломійчука за те, що він зорганізував першу "Січ" у Жабйому. Гураль забрав із собою всю кореспонденцію небіжчика, січовий архів і всі книги про січовий рух на Гуцульщині, а відходячи, сильно побив вдову Анну та її сина.
Тричі Гураль заарештовував жаб'ївського лікаря д-ра Якова Невестюка за його контакти та симпатії до радикалів та за те, що ставав в обороні гуцулів. Невестюка тягала поліція по тюрмах у Жабйому, Косові і Коломиї. Мстивий Гураль видумав перед Великоднем 1920 р. спеціальну форму мук для жаб'ївських гуцулів. Він післав жандармів по хатах, щоб грабували людям великодні паски, чим допроваджували людей до розпуки. Як у гуцулки Анни Ясельської, бідної вдови з чотирма дітьми, жандарми зграбували паску, то вона заголосила за нею, як за вмерлою дитиною, а з розпуки хотіла повіситися, сусіди ледве її врятували. Карну експедицію вислав Гураль також до присілка Зелений під Чорногорою, де загинуло двоє жандармів. Тут жандарми зайшли найперше до хати Василя Савчака, якого підозрювали в убивстві обидвох польських жандармів. Але Савчак, прочуваючи небезпеку, втік у ліси. Тому жандарми вилили свою злість на тих, яких застали в хаті, — на Василевому батьку, жінці і братові. Їх роздягнули догола й били дротяними нагайками, щоб сказали, де переховується В. Савчак. Коли нічого не довідалися, пограбували все майно, а хату підпалили. Подібна екзекуція стрінула всіх інших ґаздів у Зеленому й Дземброні. По селах над Білим Черемошем, в Ясенові Горішньому і у Красноїлі жандарми проводили обшуки, нібито шукаючи крісів.
Польські жандарми й вояки в селі переодяглися у гуцульські строї, яких досить награбували, і перебраними зайшли до 76-літнього гуцула Василя Костюка. Як він їх побачив, був свято переконаний, що це гуцульські леґіні — січові стрільці — вертаються додому, і зі сльозами в очах промовив: "Слава Тобі Боже, що я дочекався перебути польське ярмо. Я на вас, юнаки, давно чекав, щоб ви нас вирятували з польської неволі!"
Польські вояки, вдаючи українців, запитали старця, чи він пішов би іце воювати проти поляків. На це старий Костюк радісно відповів: "Хоч май зараз, то піду на поляків, лише дайте сюди скоростріла!" Тоді поляки не вдержали й призналися, що вони є польські вояки, перебрані лише на січовиків. З лютости зловили старця та його сина Михайла у свої руки, збили нагайками, забрали кожухи, ліжники, гроші та двох найгарніших коней і пішли туди, звідки прийшли".
Цією болючою історією закінчуються мемуари Петра Шекерика-Дони-кова.
Гуцули продовжували чинити опір окупаційній владі. Вони бойкотували перепис населення 1921 року, вибори до польського сойму в 1922 р. та призов до польського війська. Незважаючи на репресії, на призовний пункт у Косівському повіті з'явилася лише 1/20 частина військовозобов'язаних.
У 1930-х роках на Гуцульщині діяла ОУН, насамперед через організації "Просвіта", "Каменярі" і "Луг". Галицькі гуцули підтримували карпатських січовиків у боротьбі проти мадярів у 1938–1939 роках.
Друга світова війна принесла Гуцульщині першу совітську (вересень 1939 — червень 1941 pp.), трирічну німецьку та другу совітську (з липня 1944 р.) окупації. Уже із жовтня 1939 р. органи НКВД арештовували політичних та культурно-освітніх діячів. У перші дні війни 1941 р. у тюрмах НКВД арештованих гуцулів розстріляли. У Львові загинув співредактор газети "Каменярі" Василь Ґеник з Нижнього Березова, у Станіславі — Гриць Голинський. У с. Жаб'є енкаведисти замордували вісьмох в'язнів, серед них і
