Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

1939 року поляки знову арештували Горбового. Причина — на фасаді кооперативу "Гуцульщина" він не замінив української вивіски на польську. І цс на наших етнічних землях!

Так сталося, що Горбового з тюрми звільнили "перші совіти". Невдовзі він став головою артілі "Гуцульщина", створеної на базі кооперативу 'Гуцульщина" і "Гуцульського мистецтва" Михайла Куриленка. Але 1940 року совєтська влада усунула Горбового від керівництва.

Чекісти пильно стежили за діяльністю Горбового. Росіяни, як і поляки, завжди виявляли мужів довір'я і знищували їх. І ось настав роковий для Михайла Горбового день 10 лютого 1941 року — день арешту.

Щоб не викликати підозр у рідних, черговий Косівського районного виконкому Іван Гринюк повідомив Горбового, що директор артілі "Гуцульщина" Микола Кіяшук наказав йому їхати до Києва за сировиною. Їхати необхідно негайно, мовляв, уже чекає машина. Горбовий сів у те авто, а воно привезло його не в Київ, а до воріт станіславської тюрми. Арештували Горбового за підозрою у приналежності до ОУН та вербуванні для неї нових членів.

Вражає фотографія, яку публікуємо наприкінці фотододатка. Чекісти зробили її, напевно, в день арешту. Безбарвний, повний безнадії погляд, стомлене амімічне лице, — Горбовий уже усвідомив, що на цей раз живим із тюрми не вийде.

Краєзнавець Петро Арсенич свого часу ознайомився зі справою Михайла Горбового. Він і повідав про її зміст…

На допиті 7 березня слідчий запитав, яку роботу проводив Горбовий як керівник "Каменярів". Арештант відповів, що культурно-освітню: організовував читання газет, творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Андрія Чайковського…

Допити продовжувалися. 7 квітня слідчий намагався добитися визнання, що Горбовий був на зборах ОУН в адвоката Петра Рондяка. Петро Арсенич писав: "На очній ставці арештований Андрій Турко свідчив, що його залучив до ОУН Горбовий, що він був у нього на квартирі, де проходила таємна нарада членів ОУН. Та Горбовий категорично заперечував це. Тоді енкаведисти почали "шити" йому антирадянську агітацію серед різьбярів у 1940–1941 роках. Закидали, що він виступав проти колективізації, а на зборах різьбярів у с. Річка говорив, що кращі майстри не повинні об'єднуватися в артіль, а повинні творчо працювати самостійно. А коли совєтська влада встановлювала нормативи, рекомендував працювати поволі".

8 квітня 1941 р. справу передали на розгляд "Особого совещания". Та звідти її повернули, продовживши термін слідства до 8 червня. Знову почалися допити. Врешті Горбового визнали винним у тому, що він був "українським націоналістичним діячем, посідав керівне становище у ряді націоналістичних організацій і партій, виступав проти більшовиків, був зв'язаний з націоналістами і проводив антирадянську агітацію".

Серйозні звинувачення!

7 червня слідство закінчили, а за два тижні німці почали війну проти СССР. Відступаючи, червоні повсюдно розстрілювали політичних в'язнів. Трагедія сталася і у станіславській тюрмі… 1989 року в Дем'яновому Лазі під Івано-Франківськом почалися розкопки, які виявили страшні злочини російських окупантів…

Чи належно вшанували земляки Михайла Горбового?

Було б добре, щоб косівчани і верховинці самі відповіли на це питання…

Так, у Косові є вулиця його імені. Навіть виготовлено меморіальну дошку, але її ніяк не можуть почепити. Є і 67-й пластовий юнацький курінь імені Михайла Горбового. Були й публікації про нього, насамперед Ігоря Пелипейка, Петра Арсенича та Геннадія Бурнашова. І все ж розправив плечі Михайло Горбовий саме в цій книзі… Я й сам, коли брався за неї, не уявляв масштабу постаті Горбового. Думав закінчити роботу за місяць, видавши фотоархів Горбового зі статтею про нього. А робота розтягнулася на півроку. І була вона непростою. Легше свою книгу написати!

І все ж мене весь час гріла радість причетності до увічнення життєвого подвигу славного чоловіка та його друзів-гуиулів, творців однієї з найуспішніших військових формацій українського народу — Гуцульської сотні УСС!

Завершуючи передмову, пропоную косівським і верховинським достойникам заснувати премію ім. Михайла Горбового, якою можна було б щорічно на його день народження — 9 вересня — відзначати військових, громадських, кооперативних і спортивних діячів краю, істориків, письменників, краєзнавців, політв'язнів, пластунів за видатні заслуги в житті Косівщини та Верховинського району (значна частина його входила до Косівського повіту). Премія ця могла би "підрости" й до обласного рівня, адже діяльність Горбового вийшла далеко за межі Косівщини. Нагадую, що високодостойний Ігор Пелипейко називав Горбового легендарною людиною. "За цей час, — писав він у книзі про Косів, — наша земля не дала жодного діяча виміру Михайла Горбового".

А ця книга нехай стане скромним колоском у його вінок пам'яті. Сподіваюся, що вона зацікавить не тільки прикарпатців, а й наддніпрянців — нащадків тих, з ким браталися гуцули на фронтах Першої світової війни.

Роман КОВАЛЬ

До 1918 року Гуцульщина належала до Австро-Угорщини. Та австро-угорська імперія розпалась. На її території виникли нові держави, які пошматували Гуцульщину. Галицьку її частину загарбала Польща (1919–1939), Буковину окупувала Румунія (1918–1940), Рахівщину 1919 року завоювала Чехо-Словаччина, а 1939 року — Угорщина.

1944 року Гуцульщина повернулась до України. Нині ця історико-етно-графічна область розкинулась у південних гірських районах Івано-Франківської області (Верховинський, Косівський райони і частина Надвірнянського), південно-західній частині Чернівецької області (Вижницький і Путильський райони) та на Рахівщині, що на Закарпатті, а також у Марамороському та Сигітському повітах Румунії.

Гуцули традиційно займалися тваринництвом, а також рубали і сплавляли ліс гірськими річками. Займалися ткацтвом, килимарством, токарством, різьбярством, мосяжництвом, кушнірством, гончарством…

Краса Карпат, звичаї і побут, чарівні пісні, перекази, легенди, барвистий одяг гуцулів здавна приваблювали до себе письменників, художників, учених. Для них Гуцульщина ставала джерелом натхнення. Про невмирущу красу Гуцульщини писали не лише українські, а й польські, чеські, угорські, німецькі, французькі, англійські та російські письменники.

На Гуцульщині народились письменники Юрій Федькович, Михайло Павлик, Марко Черемшина, Данило Харов'юк, Василь Атаманюк, Андрій Красовський, Микола Матіїв-Мельник, Ростислав Єндик, Роман Іваничук, Марія Влад, Тарас Мельничук, Микола Яновський, Василь Герасим'юк, Іван Малкович, Павло Федюк, Дмитро Арсенич та